НЕ ГАНЬБІТЬ УКРАЇНУ!

«У нас на єдиній державно-політичній території насправді дві політичні нації існують. І вони мають достатньо антагоністичні уявлення про своє минуле. Це так би мовити – протистояння по лінії Сталін – Бандера, чи Бандера – Сталін. Це ж абсурдно і жахливо, коли, власне кажучи, фізично давно мертві особи диктують наше сьогодення, тобто активно присутні у нашій сьогоднішній українській реальності. А що ж робити живим? На минулому можна було б домовитися про те, що ми мораторій на минуле запроваджуємо у всій країні, домовляємося, що ми їх, мерців, не чіпаємо, щоб вони в нашому житті не командували» (Ю.Андрухович, ефір 5-го каналу, за інформацією ZIK ).

    Він поставив в один ряд, в одну чергу на забуття Йосипа Джугашвілі (Сталіна) і Степана Бандеру.  Тим самим знову викликав у глядача хвилю обурливих коментарів з одного боку і зловтішних насмішок, навіть похвалу з другого. Після намірів одрізати від України Крим і Донецьк українець мусив проковтнути ще такий від нього подарунок. І знову переконався: далеко не всі письменники та митці, навіть талановиті, можуть безпечно заходити на політичні терени. Туди, де тебе зустрінуть  карколомні скелі та урвища, болотні трясовини. І навіщо в такому разі заходити? …Шоб тільки марно набити собі ґулі чи в ліпшому випадку безпорадно поборсатися?..

    Насправді, в Україні нема двох політичних націй. Є лише громадяни політично більш або менш поінформовані. Є українці, що дозріли до певного рівня національної свідомості, і ті, що тільки дозрівають. Ми, західні українці, теж дозрівали. Бо світогляд у дітей простих колгоспників чи робітників формували не їхні батьки, а вчителі, які виконували обов’язкові настанови КПРС. Назвіть хоч одну школу чи інший навчальний заклад у повоєнній Західній Україні, де б цього не робили. Назвіть хоч одне підприємство, установу чи колгосп, радгосп, де не було керівника-комуніста,  парторга і менших партійних челядників. А скільки всього  членів КПУ налічувала там наша ненька, ви не цікавилися?.. Саме від тієї задушливої влади залежала освіта і трудовлаштування людини, тобто її елементарне існування та розвиток.

    Загалом нове покоління українців почало дозрівати завдяки тим героям Заходу і Сходу України, які в 60-х рр. жертовно підняли ідею визволення України. І та ідея грунтувалася не на порожньому місці: найсвіжішим фундаментом їй слугувала ще недавня боротьба ОУН-УПА, на чолі якої стояли такі провідники нації, як Степан Бандера. Наші нові герої Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл та їхні побратими мали переконливий приклад для наслідування і власного високого чину.

    Авжеж, молоді українці Заходу дозрівали швидше і більшим числом. Вони легше струшували з себе політичне зомбування, бо мали що пригадати з раннього дитинства. А таких спогадів і вражень було немало: якщо не твоя оселя, то сусідська мала безпосередній стосунок до боротьби. І пам’ять про ті події старші люди так чи інакше передавали молодшим. Залишалося тільки задуматися над почутим і пробудити в собі дух Волі. Отож своєю національною свідомістю ми завдячуємо борцям старшого покоління, які до скону боролися за незалежність нашої Батьківщини і передали нам естафету тієї боротьби.  Знову ж таки завдячуємо таким організаторам Великого спротиву, як Степан Бандера.

    Українці (Заходу, Сходу, Півночі і Півдня країни) – один етнічно, культурно й історично сформований народ, отже – одна політична нація, через те має назву: титульна. І всі, хто щиро вболіває за рідну Україну, мають широке поле для роботи, щоб тут чи там допомогти духовному дозріванню українця, передусім – його національному відродженню. Так, є у нас 5-та колона з її вельми активними центрами, що діють за потужної підтримки північного сусіда і намагаються зберегти ба навіть розширити свій колишній панівний статус, але їх аж ніяк не назвеш нацією.

    Історія всіх народів, що боролися за своє визволення, наочно показує, як чужі окупаційні режими з усіх сил намагалися очорнити такі рухи, знеславити і знищити їхніх вождів, стерти про них пам’ять у нащадків. Тим-то сьогодні, коли ми ще зазнаємо потужного тиску з боку північної держави та її креатури на нашій землі, виникає закономірне запитання: пане Андрухович, на чий млин ви ллєте воду?.. Невже досі не розумієте, чого будемо варті ми, українці, якщо ігноруватимемо таких «мерців»?!

    Степан Бандера і вся його родина жертовно поклали хто голови, хто долі на вівтар нашої ВІтчизни. Пропагувати йому забуття в рідному народі нарівні з катом України Сталіним – нечуване святотатство. Це означає поступитися гідністю України, вимкнути її пам”ять, і такого гріха простити не можна. Моя попередня, доволі поміркована і приязна стаття в UNIAN «Ампутація чи лікування?» виявилась потрібною Андруховичу, як зайцеві стоп-сигнал. Ну що ж, нехай біжить, куций, далі… від насущних проблем. Напевне, я прислýхаюся до порад і більше не реагуватиму на його безглузді витівки. Український народ все одно знає і знатиме: Степан Бандера захистив честь і майбутнє України. Він символ боротьби і незнищенності нашого народу.

    Та на закінчення скажу всім андруховичам: годі вже плодити капітулянтські проекти і настрої! Якщо не здатні наступати, то хоч навчіться тримати оборону! Це вам сьогодні мовчазно наказують ті, кого підвішували головою над вогнищем, а вони до загину кричали: «Слава Україні!»; ті, хто стрілявся в криївках, щоб не потрапити у полон; ті, хто посіяв свої кості в сталінських таборах із дерев’яною биркою на голій нозі… Це вам наказує підступно убитий Степан Бандера зі своїми закатованими братами. … Схаменіться! Не ганьбіть Україну!

    І справді абсурдно стверджувати, ніби в нашому суспільстві є «протистояння по лінії Сталін – Бандера чи Бандера – Сталін». За останнім ще ллють сльози жалюгідні купки дідусів та бабусь із підозрілим минулим. Але не треба забувати й Сталіна, щоб не повторювати трагічних помилок. То гіркий досвід не лише для нас, а й для всієї планети. Важко уявити собі історію без розповіді про тиранів. Людство недарма пам’ятає своїх антигероїв.

      Олекса Палійчук.