четвер, 26 лютого 2015 р.
вівторок, 24 лютого 2015 р.
У ТУРБОТАХ ПРО ВЕЛИКИЙ ДІМ
Щойно вислухав релігійну
радіолекцію про «дім» у найширшому понятті цього слова. Тема, звісно, потрібна:
українці мають молити Господа Бога, щоб той дарував благословення їхній
Вітчизні, та й самі повинні триматися купи, тобто дбати про єдність свого Великого
Дому – України. І тут лектор цілком доречно навів приклад із жариною, яка
швидко гасне на самоті, от лише його тон і темп були вже до оскоми
«втокмачливі», відверто межували з дратівливою настирливістю. На цей предмет
організаторам таких передач треба добре подумати, адже мета у них не цвяшки у
дерев’яні дошки забивати, тож мають усвідомити: більше переконує мудрість, яка
любить розважливий, статечний тон.
Авжеж турбота про Великий Дім починається з
турботи про власний дім, про власну родину, але тут лектор обрав аж ніяк не
позитивний приклад. Вчинок блудниці з Єрихона, яка переховувала ізраїльських
вивідників, яка зрадила рідне місто і такою ціною зберегла життя своїй родині,
заслуговує тільки на осуд, а не на схвалення. І вже не так важливо, чому вона
це зробила: зі страху, як описує Біблія, чи, може, за винагороду, – зрада
дістає одну оцінку – презирство.
Ізраїльтяни здобули місто. «І
зробили вони закляттям усе, що в місті, – від чоловіка й аж до жінки, від юнака
й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, – усе знищили
вістрям меча». На превеликий жаль, натхненники багатьох релігійних рухів не
враховують освітнього рівня сучасника, його нині широкого доступу до інформації
і тим самим лише сприяють вибрикам вульгарного атеїзму серед населення.
Насправді Бог не може належати якомусь одному народові і бути лише йому
союзником. Якщо на полі бою зійшлися у протиборстві дві армії, то даремне кожна
з них молить Бога про перемогу. Як не сьогодні, то згодом неодмінно переможе
ідеологія, що проповідує совість, бо саме вона визначає напрям еволюції нашого
виду.
Сучасна людина знає: не всі біблійні тексти можуть слугувати прикладом
або повчанням. І правило завойовника, який нищить «усе, що дихає», має назавжди
канути в Лету. Інакше у світі не перестануть палити живцем, розпорювати животи
і відрубувати руки. Це мають добре запам’ятати проповідники всіх віровчень
незалежно від того, працюють вони за покликанням чи тільки за гроші.
Олекса Палійчук.
вівторок, 17 лютого 2015 р.
"ПИРОГІВ" ЧИ "ПИРОГОВЕ"?
«Пирогів» чи «Пирогове»?.. Оскільки істина дорожча від наших інтересів та амбіцій, варто взяти до уваги такі аргументи.
Передусім: село виникло раніше, ніж музей, тож і мало отримати присвійний прикметник середнього роду, а не чоловічого. Слово «хутір» в історії цього поселення не згадується, та й самотній хутір навряд чи прославився б своїми знаменитими пирогами. Навіть за умови, що те село завдячує своєю назвою якомусь козакові на ймення Пиріг, воно все одно отримало б назву (чиє?) «Пирогове». Зовсім не звертаємо уваги на викручену російськими чиновниками потвору «Пірожов» із короткої назви «Пирогівка». Ця колись зручна для вжитку форма нагадує мені «Шоломку», яку часто почуєш сьогодні з уст мешканців київської вулиці Шолом-Алейхема.
Аналогія з назвами «Київ», «Харків», «Львів» тут не годиться, бо в ті часи за високим «штилем», тобто на офіційному рівні, вживали слово «град», а не «місто», через те назвами стали присвійні прикметники, утворені від іменників чоловічого роду. Зішлюся на текст: «Крім Холма, Данило Романович "і інші гради будував проти безбожних татар" 5. Серед "градів", тобто міст-фортець, побудованих як заслін проти ординських завойовників, були Данилів, названий на честь самого Данила Романовича, і Львів, названий, як гадають, ім'ям його сина Льва Даниловича. Подібність цих найменувань підтверджує версію про походження назви Львова від імені князя Льва». (Я.Ісаєвич. «Як виникло місто під назвою «Львів») http://map.lviv.ua/statti/isaevych.html
За тим же принципом (град – город) виникали й назви багатьох інших міст на закінчення «-ів». Певна річ, найбільше таких назв отримували села, першоосновою яким слугували іменники чоловічого роду, що вказували на маєток, хутір, острог, наділ, клин, вигін, обліг, вирубок, тощо).
Для аналогії тут більше згодилася б назва «Пирогове» на Вінниччині: «Пирогове. Назва мікрорайону пов'язана з прізвищем геніального вченого, педагога, громадського діяча М І. Пирогова, який останні двадцять років життя мешкав у мальовничій садибі Вишня… у самому центрі с. Пирогове (колись село Шереметка)». http://www.toponymic-dictionary.in.ua/index.php?option=com_content&view=section&id=16&layout=blog&Itemid=17 Або: http://vin.com.ua/len%D1%96nskiy-rayon Але за прикладом Києва уже й там почали «очоловічувати» цю назву.
Особливу увагу звертаю на праці нині покійного Архипа Данилюка – викладача Львівського Національного університету ім. Івана Франка, видатного українського етнографа, географа-краєзнавця, лауреата Всеукраїнської премії імені Павла Чубинського, зокрема на його дослідження «Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку. 4. Хати з усієї України під Києвом». Учений був надзвичайно вимогливий до правопису топонімів.
Олекса Палійчук.
Надіслано до відділу граматики Інституту української мови НАН України 17 лютого 2015 року.
Підписатися на:
Дописи (Atom)