ШИРОКЕ ПОЛЕ ДЛЯ РОБОТИ

Як і передбачали політологи, Верховна Рада України дружно проголосувала за продовження своїх повноважень. Підтримали цей закон і чимало націонал-демократів. Дехто з них пояснював, нібито за триваліший час опозиціонери зуміють об’єднатися, а нинішня влада встигне розчарувати у собі мало не всіх громадян країни. От лише забули себе спитати, а що – такого варіанту не прокручував мозковий центр їхніх політичних супротивників? Якщо сам Центр зініціював той закон і втілював у житя, то невже був дурніший за них, «свідомих» обранців?.. Ні, практика виборів показує далеко іншу картину.


 Авжеж не всі опозиціонери, що проголосували, були настільки наївні, аби не усвідомлювати, з ким, власне, мають справу. Щоб не знати, як уміють досягати своєї мети ці наполегливі та спритні хлопці.  Тож не один українець собі подумає: а чи не переважив у голові опозиційного депутата чисто шкурний інтерес?.. Бо знайти пояснення своєму вчинку не так уже й складно.


 Кажете, «регіонали» не виконають своєї обіцянки суспільству краще жити вже сьогодні? ...Ага, знайшли залізний аргумент! Вони вже привчають людей до думки, що таке поліпшення швидко не приходить, он, мовляв, у якому занедбаному стані прийняли господарство країни. І, щоб наочно та постійно це показувати, будуть і будуть заарештовувати представників попередньої влади. Отож факт, що 40 голосів од НУНСУ організовано підтримали цей закон, викликáє в громадськості серйозні запитання. Але, припустімо, розрахунок виправдався: правлячу партію через півтора року спіткало політичне банкрутство. «А я ж казав!» – тоді гордовито ударить себе в груди наш «угодовець», але сором’язливо промовчить на предмет, що ж здобуде чи втратить за цей час Україна? Скільки ще поступок Росії зробить теперішня влада?.. Он в Інтернеті вже зарябіли заголовки на зразок «Київ поступився Москві і дозволив забрати половину Азова», де мовиться, що «Україна готова до компромісів у питанні розмежування Керченської протоки. Зокрема, росіяни уже фактично домоглися від Києва відмови від методу серединної лінії. Це означає, що лінія кордону по Азову буде зміщена в український бік." (Відголос.сом).


 Та найбільшим конфузом може стати для «угодовців» інший фінал: використавши подовжений термін, Партія регіонів ще більше укріпиться. І 2012 року вона знову буде збирати коаліцію в парламенті, а 2015 року В.Янукович вдруге стане Президентом України. Але наші патріотичні «стратеги» такого можливого варіанту до уваги не брали. Тим-то, проголосувавши за відтермінування виборів, вони автоматично стали відповідальними за цей відтинок часу, тобто віднині як ніхто зобов’язані стежити за чесною делімітацією і демаркацією кордонів, за збереженням власності нашого народу.


 На тлі усіх цих подій прикрими для українства стають декотрі невдалі мудрації та порівняння наших письменників. Для одного – Україна, мов ящірка: може віддати хвоста (певну територію), щоб урятувати собі життя. І забуває, що в ящірки хвіст відростає, чого не скажеш про втрачені землі. Для другого – наші нещастя є гангреною, і він теж готовий оперувати уражені «органи» Крим та Донбас… Якщо керуватися цим діагнозом, то вже сьогодні треба позбутися навіть Києва. Такому «хірургові» хочеться сказати: чоловіче, якщо тебе іноді опановують хвилини розпачу, постарайся заспокоїтися, не поспішай тиражувати свої страхи у ЗМІ, бо не всі твої слова – перли. Он речники влади, навпаки, зайвий раз продекларують свою політику єдності України і таким чином лише здобудуть важливе для себе очко у боротьбі за народні симпатії.


 Через свою бездержавність Україна і так багато втратила земель із власним етнічним населенням як на Сході, так і на Заході. Але тепер Україна – держава, тому не має права втрачати під жодним соусом. Навпаки, мусить наполегливо розвивати власну силу й авторитет у світі. Всі наші негаразди, якими великими не були б, – не вічні. Українці лише повинні навчитися їх усувати. Не вічні уряди, президенти, а головне – змінюються покоління, і тут кожен із нас має широке поле для роботи. Щоб наших дітей виховував не той чи той сусід, а мати-Україна на грунті цивілізаційних досягнень людства.




 Олекса Палійчук.