Щодо розмов про українізацію

    Поки що це тільки розмови, хоча маємо категорично відкинути творене віковим насильством статус-кво. І це вже не так важливо хто його захисник за національністю і що ним рухає. Неукраїнець він чи вже традиційний перевертень. Важить те, що насправді нема самого факту якоїсь активної українізації. Запроваджуються лише елементарні засади української державності і то дуже повільно, дуже кволо. Останнє -- від лукавого. На жаль, дієвої натуралізації українця сьогодні ще нема. А вона мусить бути, якщо ми хочемо називатися повноцінним народом, нацією, а не лишатися якимось покручем, такою собі згвалтованою покриткою, негідною місця у колі інших народів. 

   Закон виживання з даним нам природою обличчям зобов'язує нас не втрачати, а навпаки, розвивати власну оригінальність (у першу чергу мову), аби привнести у майбутній планетарний образ землянина якомога більше власних рис. Бо саме це свідчитиме про те, як і наскільки ми, українці, варті свого майбутнього. Історія вже навіки поховала велике число народів та їхніх мов, тож ми не повинні увійти в цей перелік. На щастя, покоління змінюються, і за правильного виховання українці можуть назавжди позбутися такого "інвалідства". Для цього, певна річ, потрібна наша активна воля, потрібне здорове, свідоме свого історичного покликання, керівництво.
  Ми повинні творити нову, позбавлену комплексів меншовартості, еліту й ефективно нейтралізовувати ті сили, що свідомо або через свої лінощі цьому перешкоджають. Бо такий опір лише завдає шкоди всім громадянам України без винятку. Все одно природа і воля нашого народу до повнокровного життя переможе. Заради цього і жертвували собою упродовж поколінь найкращі сини і дочки України.      

    

    Олекса Палійчук.