Гріх неволі
Подивіться,
який спосіб знайшов пан Гордон для поширення своїх поглядів на політичну
ситуацію в Україні. Для цього він обирає композитора Владіміра Бистрякова, дає
йому змогу повністю проагітувати слухачів щодо прав Донбасу на конфедерацію, на
особливий статус російської мови в
Україні, заявити про законність кримського референдуму тощо.
Іінтерв’юер іноді м’яко заперечує, але хутко поступається. Обом приємно і навіть весело. У глядача може скластися враження, що перед ним спілкуються однодумці або Гордон у такий спосіб навмисне випитує чоловіка: викриває нам сепаратиста… Всяке можна подумати, якщо не знати пана Гордона, не знати, що таким чином він поширює своє ставлення до української ідеї, до історії нашої визвольної боротьби, до нашого національного відродження. У цій площині інтерв’юер, звісно, має у своєму візаві союзника, але не в загальному світогляді, ба й для сучасного українця цей музейний експонат рафінованого, чужорідного йому совка аж ніяк не цікавий, хіба що активізує пересмішників. Любителів цього жанру відсилаю до https://ua.112.ua/video/volodymyr-bystriakov-kompozytor-u-prohrami-hordon-vypusk-vid-30072017-243875.html
Владімір не визнає європейських цінностей, вважає, що на Донбасі російських військ нема, обурюється, що не допускають окремих російських артистів до України. Чи міг він сформуватися іншим, якщо вважає, що за есесерівських часів усі мали щасливе дитинство і сам досі пишається тим, що малюком попросив у Будьоного дозволу його поцілувати?.. Навряд.
Пан Гордон просто віртуозно, за допомогою тих же навідних запитань, підштовхує свого співрозмовника виказати обурення начебто тривалим засиллям Західної України у всебічне життя нашого народу. А Владімір, бачте, «корінной кієвлянін», того й може дозволити собі таке сказати, назвати західних українців окупантами, але звідки він сам тут узявся, таємниць не розкриває. Зате ми добре знаємо про те, що в о н и віками безперешкодно «оптом і вроздріб» сунули в Україну непроханими гістьми.
І як тут не згадати ще одного гостя, який побував у нас навіть Міністром освіти й науки та який ще крутіше протиставляв Західну Україну Східній. Д.Табачник: "Индустриальный восток Украины сокрушит заробитчанский Запад в гражданской войне... После окончания гражданской войны ее инициаторы (которые после поражения удерут за океан) могут обнаружить, что то, о чем они лживо плачут сегодня, стало исторической реальностью и на пространстве от Дона до Карпат не осталось ни одного носителя мовы, а шароварно-трембитная культура перешла в разряд археологических". Отакі пироги! Я колись в інтернеті його запитав, куди він буде тікати, якщо різко зміняться обставини, але він тоді ще був дуже упевнений в непорушності свого становища. Одначе не поспішайте святкувати торжество справедливості: Д.Табачник під сміховинне пояснення отримав дозвіл навідати Україну, аби повирішувади особисті справи.
У пана Гордона є власна, характерна саме для нього та його однодумців хиба, яку вчений Леонід Шульман назвав «стандартною суспільно-політичною для єврейства». http://lib.rus.ec/b/308756/read Гордон її вже не раз озвучував для загалу, та особливо дав волю емоціям, коли мова торкнулася проспекту Романа Шухевича в Києві. Але то більше клопіт Гордона, можливо, він колись реалізує свою мрію і спитає Путіна, чи йому сняться «кровавые мальчики». Наш клопіт: подолати своє воляче терпіння і близьке до абсурду всепрощення. Кажуть, це і є наш менталітет. Очевидно, та я додам: це ще розплата за наш гріх неволі.
Іінтерв’юер іноді м’яко заперечує, але хутко поступається. Обом приємно і навіть весело. У глядача може скластися враження, що перед ним спілкуються однодумці або Гордон у такий спосіб навмисне випитує чоловіка: викриває нам сепаратиста… Всяке можна подумати, якщо не знати пана Гордона, не знати, що таким чином він поширює своє ставлення до української ідеї, до історії нашої визвольної боротьби, до нашого національного відродження. У цій площині інтерв’юер, звісно, має у своєму візаві союзника, але не в загальному світогляді, ба й для сучасного українця цей музейний експонат рафінованого, чужорідного йому совка аж ніяк не цікавий, хіба що активізує пересмішників. Любителів цього жанру відсилаю до https://ua.112.ua/video/volodymyr-bystriakov-kompozytor-u-prohrami-hordon-vypusk-vid-30072017-243875.html
Владімір не визнає європейських цінностей, вважає, що на Донбасі російських військ нема, обурюється, що не допускають окремих російських артистів до України. Чи міг він сформуватися іншим, якщо вважає, що за есесерівських часів усі мали щасливе дитинство і сам досі пишається тим, що малюком попросив у Будьоного дозволу його поцілувати?.. Навряд.
Пан Гордон просто віртуозно, за допомогою тих же навідних запитань, підштовхує свого співрозмовника виказати обурення начебто тривалим засиллям Західної України у всебічне життя нашого народу. А Владімір, бачте, «корінной кієвлянін», того й може дозволити собі таке сказати, назвати західних українців окупантами, але звідки він сам тут узявся, таємниць не розкриває. Зате ми добре знаємо про те, що в о н и віками безперешкодно «оптом і вроздріб» сунули в Україну непроханими гістьми.
І як тут не згадати ще одного гостя, який побував у нас навіть Міністром освіти й науки та який ще крутіше протиставляв Західну Україну Східній. Д.Табачник: "Индустриальный восток Украины сокрушит заробитчанский Запад в гражданской войне... После окончания гражданской войны ее инициаторы (которые после поражения удерут за океан) могут обнаружить, что то, о чем они лживо плачут сегодня, стало исторической реальностью и на пространстве от Дона до Карпат не осталось ни одного носителя мовы, а шароварно-трембитная культура перешла в разряд археологических". Отакі пироги! Я колись в інтернеті його запитав, куди він буде тікати, якщо різко зміняться обставини, але він тоді ще був дуже упевнений в непорушності свого становища. Одначе не поспішайте святкувати торжество справедливості: Д.Табачник під сміховинне пояснення отримав дозвіл навідати Україну, аби повирішувади особисті справи.
У пана Гордона є власна, характерна саме для нього та його однодумців хиба, яку вчений Леонід Шульман назвав «стандартною суспільно-політичною для єврейства». http://lib.rus.ec/b/308756/read Гордон її вже не раз озвучував для загалу, та особливо дав волю емоціям, коли мова торкнулася проспекту Романа Шухевича в Києві. Але то більше клопіт Гордона, можливо, він колись реалізує свою мрію і спитає Путіна, чи йому сняться «кровавые мальчики». Наш клопіт: подолати своє воляче терпіння і близьке до абсурду всепрощення. Кажуть, це і є наш менталітет. Очевидно, та я додам: це ще розплата за наш гріх неволі.
Олекса Палійчук.
