ГРІХ НЕВОЛІ

                                                                                                            Нам шляхи і долі
                                                                                                            тяжко мітить гріх неволі –
                                                                                                            знак: сльоза і меч.
                                                                                                                               «Вітчизна».

    Дослідники нашої історії, нашої долі нерідко зазначають, що українцям пощастило на землі, на клімат, на вроду і таланти, але не пощастило на географічне розташування. Мовляв, ласий шматок завше спокушав сусідів на агресію. Це справедливо, але не до кінця: охочих захопити чуже не бракувало повсюди – експансії зазнавали і менш ласі «шматки». Така вже людська природа, і невідомо, коли вона вдосконалиться. Якраз беручи до уваги цю природу, реалісти відкидали різні міфи й утопії, наголошуючи на суворій необхідності творити власні складові національної безпеки.

   Світова історія знає чимало прикладів виживання етносу в складних умовах. І, мабуть, найчудеснішим є приклад юдеїв. Та, звісно, тисячоліття неволі не могли минути безслідно й для них: може, якраз тому хтось мудро зауважив, що юдеї у масі своїй прекрасні тактики, але кепські стратеги. І це, звісно, має пояснення: протягом майже всієї своєї історії вони як етнос не контактували вільно з іншими країнами, не оперували територіями, арміями, а – розпорошені по світу – мусили боротися за елементарне виживання в нерівних для себе умовах. Так було допоки не відродився Ізраїль – незалежна країна, що дала змогу юдеям кардинально змінити свою долю, почати гідний шлях у майбутнє, позбуваючись нашарованих комплексів у своєму національному характері. Так-так, неволя не додає привабливих рис будь-якому народу й українцям теж. Ми різні індивідуально, та в цілому над нами тяжіє спільний менталітет, який змушує нас спокутувати гріх неволі.

    За своїми світоглядними принципами, юдеї сучасної діаспори відстають від ізраїльтян тої чи тої алії. Це особливо помітно у країнах, що порівняно недавно здобули незалежність, зокрема в Україні. Їм так не хочеться полишати звичну і зручну для себе історію, мову, культурні пріоритети. З цією метою готові оживляти спогади і вправлятися в доказах, уже шкідливих і дражливих для народу, серед якого вони живуть. Додайте до них іще армію перевертнів з числа автохтонів, і ви здивуєтеся, яка гора перешкод стоїть в українців на шляху до їхнього національного відродження. Останнім часом юдеї заходилися повертати, як їм здається, вигідні для них, але насправді звичні ремінісценції. Страх перед змінами, серйозні прогалини в знанні важливих для країни історичних подій – усе те лише стимулювало їх до розкручування окремих проблем серед старшого покоління совка, з яким вони самі – перебуваючи в активній орієнтації на США – начебто вже попрощалися.

    Так страшно визнати і прийняти героя української національно-визвольної боротьби Романа Шухевича?.. Маєте цвяшок у голові, забитий імперією та її клевретами?.. Спокійно. Ось вам Доповідь на 26-й Конференції з української проблематики знаного дослідника, поета і філософа Мойсея Фішбейна: https://www.radiosvoboda.org/a/1774059.html Хочете охопити й осмислити картину в ширшому історичному плані?.. Будь ласка, читайте дослідження знаменитого вченого й аналітика Леоніда Шульмана: http://lib.rus.ec/b/308756/read Бажаєте відвертого діалогу наживо?.. Маєте слово історика, філософа і воїна, сучасного українця Дмитра Корчинського: https://www.youtube.com/watch?v=UQT6xQijxnA Лише перевірте себе на готовність до діалогу, тобто чи можете ви собі дозволити таку шляхетну розкіш, як щирість.

    Вас начебто вражає, що в 40-их рр. минулого століття українці, щоб визволитися, хотіли скористатися мілітарною силою Німеччини?.. А Нідерланди не користалися силами Франції, щоб визволитися від Іспанії?.. А Данія, Норвегія та Польща не укладали союз навіть із Росією, боячись Швеції?.. Зрештою, невідомо коли США здобули б незалежність, якби не допомога Франції. Хто не знає, що знаменита статуя Свободи в Нью-Йорку – це французький подарунок?

    Після жахливого насильства над людською особистістю, після мільйонів загиблих у тюрмах, концтаборах, від штучного голоду прихід будь-якої сили здавався людям визволенням від фізичного і морального пекла. Ба навіть самі юдеї, як розповідають старші за віком кияни, спочатку втішали себе, мовляв, не бійтеся: то все пропаганда, німці – культурний народ, і ми ще будемо торгувати. Прості люди думали, що прийдуть такі ж німці, як під час Першої світової… Хто може їх за це винуватити? Прийшли інші, з іншою метою, і – на різних фронтах почалася битва.

   У всіх країнах світу національні меншини змушені знати як законодавство, так і мову титульної нації. То аксіома, то необхідність, а от від українців без упину вимагають якоїсь чудодійної методики і невизначеного за часом терпіння, щоби, боронь Боже, не прогнівити когось, не викликати зворотної реакції. Минуло вже чверть століття, як Україна незалежна, та від розбещених меншин, як і від байдужої влади, хоч трохи помітних змін ми не дочекалися. Бачимо тільки суцільний саботаж нерішучих починань, фарисейство і неприховані усмішки новітніх авгурів.

     Коли я дивлюся, як сьогодні совки і декотрі неукраїнці вимагають для себе неможливого, а саме: щоб українець засудив свою національно-визвольну боротьбу, потоптався по її героях, мені бачиться вельми сумний наслідок цієї великої стратегічної помилки. Бо такого каліцтва не допустить навіть ослаблена нація. Знаю, відкриті чи потаємні наміри, дії в цьому напрямі спричинять багато лиха в країні. Певна річ, українського великого Гітлера вони навряд чи виростять, але десятки тисяч менших – завиграшки. Тим-то для кожного з нас так важливо, просто необхідно, подолавши весь негатив власного менталітету, перестати поширювати чужі брехні і не прибріхувати самому. Для цього нам треба бути щирішими, частіше уявляти себе на місці один одного; тоді не доведеться грати епатажні ролі, лукавити і кривити душею. Лише за таких умов, лише спокутувавши свій історичний гріх неволі, ми змінимося самі та змінимо свою Долю.

     Олекса Палійчук.