УКРАЇНА В ІСТОРІЇ СВОЇХ І ЧУЖИХ ПОМИЛОК

Ми наче забули, що живемо у воєнний у час, що ворог силоміць захопив частину нашої території і нині без упину вбиває та калічить наших людей, намагаючись нав’язати нашій країні принизливу залежність від себе. Ми наче забули, що мусимо боротися не лише на фронті, а й супроти внутрішнього ворога, недруга та просто шкідника, який і надалі хоче бачити Україну в інвалідному візку без чіткої самоідентифікації. Багатьом потрібна земля та її людність, нездатна в організований спосіб захистити власні національні інтереси.
   А як ми захищаємося – промовисто показують успіхи і неуспіхи державних органів, уповноважених забезпечити наш захист. Насамперед це стосується Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, що складається з 8 осіб і має апарат у 230 чоловік. За структурою це 8 управлінь, 2 окремих відділи, 3 сектори. Національна рада підзвітна ВР і Президентові. При Національній раді ще діє консультативно-дорадчий орган «Громадська рада» у складі півтора десятка осіб. Он скільки потенційних регуляторів та готових допомогти нібито кваліфікованих консультантів!
   Одначе недавні події довкола телеканалу «Інтер» та невирішена ситуація з «News One» переконує нас у тім, що згадану Нацраду якось треба виводити із солодкої дрімоти. Це ж нікуди не годиться, коли в її апараті нема фахівців, здатних виявити цілеспрямовану тенденційність телепередачі – таку виразну в її змісті та формі, тенденційність, що суперечить оновоположним інтересам нашого народу, зокрема його національному відродженню. Під різноманітними рубриками, часто з брутальним емоційним тиском українському глядачеві, наче цвяхи, регулярно вбивають у голову шкідливі для України сентенції. Ведучі, не соромлячись, демонструють неповагу до державної мови; не дивлячись на агресію з боку Росії, закликають до зміцнення бізнесових зв’язків з нею, підхвалюють антигероїв тощо. Не менше запитань викликає з цього приводу і позиція СБУ. На наше переконання, її щоденна діяльність не має так сильно залежати від президента країни, хоч він і призначає її керівників. Є непорушні базові положення Конституції, які треба захищати кожному офіцерові, кожному чиновнику за будь-яких умов.
  Ми навдивовижу розбестили декотрих представників національних меншин. Бачте, їх уже не влаштовує сам цей термін, а пана Є.Червоненка просто дратує визначення «титульна нація». Ага, навіть книжка має титульну сторінку, а українському народові – зась. Може, й назву Україна змінимо, щоб їм сподобатися?.. Вони удають, що не помічають дослідження вченого Леоніда Шульмана «Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства»; доповіді Мойсея Фішбейна на 26-й Конференції з української проблематики в США «Єврейська карта в російських спецопераціях проти України»; публікації в НВ «10 міфів про УПА: Роман Шухевич служив у військах СС», інші, як вони вважають, не вигідні їм матеріали.                             
  А це вже звучить анекдотично. Той же Е.Долинський каже, що дерусифікація в Україні – це дегуманізація, а Роман Шухевич – військовий злочинець. Є.Червоненко лякає О.Лірника, що коли його змушуватимуть до української мови, він говоритиме російською. По-перше, ніхто його не змушує, а знати і де слід вживати державну мову його зобов’язує Конституція. По-друге, хто ж його вчинок у такому разі назве гідністю, якщо він переходитиме не на свою рідну мову, а на мову імперії, яка зовсім не давала розвитку івриту. Я не чув, щоб і сьогодні великі прихильники Росії А.Вассерман та В.Жириновський якимось чином бідкалися з цього приводу.
  Є.Червоненко може впритул підійти до опонента і кинути йому «неповноцінний». А не думає, яку отримає реакцію, коли на місці О.Лірника буде менш інтелігентний чоловік. Зрештою, як він сам охарактеризує унікальний тип людей, готових торгувати з ворогом під час війни? Бо аналогія О.Донія з СРСР і гітлерівською Німеччиною його нітрохи не вразила.
  Історія стверджує: помилятися можуть навіть великі маси людей. Помиляються, еліти, уряди, організації. Так, Німеччина жорстоко помилилася щодо Гітлера і його політики. Юдеї світу помилилися щодо убивці Симона Петлюри. Їхні мас-медіа активно солідаризувалися в тиску на французький суд, поширюючи наклепи на Симона Петлюру, хоч, звісно, краще було б, якби С.Шварцбард відсидів за свій злочин у комфортній європейській тюрмі, ніж потім в Україні хтось оголошував День помсти за Симона Петлюру.
  Тікаючи від загребущої Польщі, Богдан Хмельницький і більшість його полковників трагічно помилилися  в 1654 році, після чого для нас на цілі віки настали, як зазначають іноземні аналітики, суцільні «українські ночі». Бо православ’я тоді було корисною ідеологією в протистоянні з католицькою Польщею, але згубним щодо Росії з її ординським самодержавством. Помилилися очільники нашої національно-визвольної боротьби у першій половині 19 століття, які сподівались на воєнну допомогу Німеччини, але, на щастя, вчасно змінили орієнтири і повсюдно розпочали з нею збройну боротьбу.
   Та повернімося до наших днів. Мене глибоко засмучує ставлення владної верхівки до питання національного відродження. Власне, заради нього віками і клали голови кращі сини і дочки мого народу, а тепер, уже нібито в незалежній державі, я мушу когось переконувати в необхідності такого відродження. Тим більше, знаю: ніхто і ніяким чином, скільки б не старався, йому не перешкодить. От тільки перешкод цих, на жаль, надто вже багато, але нічого: ми, українці, безсмертні – витримаємо і, безперечно, подолаємо.
   Як показав результат голосування на «Зіткненні», переважна більшість глядачів симпатизує О.Лірникові, і це, зрозуміло, головним чином мешканці міст. Особисто я не встиг проголосувати, тож додаю свій голос також йому. Це означає, що опоненти не змогли висунути переконливих для українського глядача аргументів. Присутність знеславленої прислужництвом В.Януковичу Г.Герман з її награною розважливістю, з її демаршем апріорі нікого не могла посилити. Але найбільше від позиції Є.Червоненка та його команди виграли радикальні українські націоналісти: число їхніх прихильників набагато зросте.
   На закінчення роблю висновок: щоб у країні був спокій і мир, кожна зі сторін має знати межу своєму егоїзму, своїм домаганням. Це істина, що не потребує доведення. Переконаний: Україна обов’язково одужає фізично і духовно. Я твердо вірю в силу її імунної системи.

Олекса Палійчук.