Київський Майдан-2013. Відомий усім як мирний вияв громадської думки, як протест проти відміни Євроінтеграції. І ось несподіваний віраж: без війни поранені та зниклі безвісти. Запитуємо себе: що то за формування, ще юридично не викінчене, виникло у МВС із необмеженим правом розганяти, бити і навіть забирати з виборчих дільниць бюлетені?.. Хто ці хлопці, здатні гуртом забивати палицями лежачого?.. Невже вони справді так різко відрізняються від звичайного громадянина, що не задумуються над тим, чи виживе їхня жертва після такої злочинної вакханалії?.. Може, це зумовлено наявністю у суб’єкта якоїсь особливої садистської риси, відсутністю властивої людям совісті?.. Більше чи менше її в чоловіка – хто наперед це здатен визначити? Ба й сучасна наука тут безсила.
Але ми знаємо достеменно, що поведінка особового складу "Беркута" залежить іще від рівня виховної роботи з ним, від передумов і супровідних нюансів даного йому наказу. Якщо постійно втокмачувати підлеглим, якої шкоди суспільству завдає Майдан, що все те робиться за гроші американців, які хочуть захопити наші чорноземи, то малоосвічені виконавці наказу справді озлобляться і дадуть волю своїм дрімучим інстинктам, тим більше, є наказ: дозволено! А ще додайте до цього певний контекст і його тональність. Якщо «згори» він надійшов невдоволеним тоном, а то ще й прозвучала фраза на зразок «Ви що - неспроможні навести порядок?!» або «Доки будете з ними панькатися?», тоді командир нижчого чину, який потерпає за свої зірочки та посаду (для нього це найперший бич і пряник), віддасть наказ своїм підлеглим іще суворіше, на зразок «В атаку! Полонених не брати!». Ось чому за побоїще на Майдані відповідають і командири, і рядові виконавці. Перші повинні пам’ятати заборону віддавати злочинні накази, другі (з киями в руках) – заборону виконувати такі накази.
Нардеп-регіонал Владислав Лук’’янов цілком резонно назвав силовий розгін Майдану "глупейшей ошибкой", але черговою "глупейшей ошибкой" були ще й арешт і суд над жахливо побитими людьми. Адже всім зрозуміло, що у такий спосіб майстри насильства хочуть переконати нас у тім, що побили саме злочинців. Напевне, думали, що до "глупейших" належить весь народ України. Тим часом цей арешт не що інше як чергове насильство над їхніми жертвами, тож відповідальність за нього ще вища, бо вчитися на «глупейших ошибках» їх автори не виявили бажання.
Та це не єдиний маневр з боку силових структур, щоб уникнути всенародного осуду. Маємо ще історію з грейдером та «сербським спеціалістом». В Інтернеті ви знайдете чимало відгуків на ці події. Ось читаємо: «Неужели не поняли?.. Этот бульдозер очень интересные движения делал - только незначительные, символические. А дальше сам по себе останавливался и пятился назад. То-есть, прохода для "пехоты" не прокладывал. Чистая провокация и учебное боевое крещение для беркутовского молодняка». (Киевлянин). Або: «Похоже на то, что власть решила упредить возможное применение сербского опыта с бульдозером в Украине и сама задействовала тяжёлую технику таким образом». Звістку про застосування грейдера в Києві смачно обсмоктував російський телеканал, показуючи застосування такого ж агрегата в подібних акціях сербським спеціалістом Марком Івковичем. А той нібито вже у Києві та консультує Арсенія Яценюка.
Як видно з публікаціїї в UNN, посилити позиції владних структур у цьому конфлікті має і повідомлення нардепа Олени Бондаренко про обстріл свого автомобіля: «Я это расцениваю как попытку меня запугать, как попытку политического давления. Расцениваю это как попытку заставить меня замолчать, ведь я один из эффективных спикеров Партии регионов» http://www.unn.com.ua/ru/exclusive/1279674-o-bondarenko-roztsinyuye-obstril-avto-yak-sprobu-yiyi-zalyakati
Проте ефективність пані Олени як спікера ПР читач оцінює дещо скромніше; має власну думку і на предмет обстрілу її автомобіля: «Може, бідолашна жінка і не знає, що їй довелося зіграти лише певну роль у задуманій політичним режисером постановці». Читач запитує, чи вона чула, як свистять над її головою або пообіч неї кулі?
Пані Олено, я визнаю вашу неабияку значущість, бо ви жінка, ви неповторна квітка у живому природному квітнику, але, даруйте, вельми сумніваюся в чиїсь доцільності такого обстрілу з двох причин. По-перше, той, хто стріляє, теж ризикує, тому, певна річ, обере собі за ціль політичного противника з високими владними повноваженнями, а не учасника телешоу. По-друге, в Україні наразі нема підпільної організації, що доручила б своєму снайперу терористичний акт. Парламентські ж партії, самі знаєте, ніколи не підуть на такий самовбивчий крок. Можна запідозрити ще професіонала-одинака, що малоймовірно, але він теж полюватиме не на вас і не ризикуватиме собою лише для того, щоб налякати. Отже, стріляти нікому, лишаються тільки провокатори-постановники. Саме до такого висновку приходить наш читач. У такому разі, пані Олено, можете не хвилюватися і спати спокійно.
Раз уже торкнулася мова жінки, про яку йшлося в моїй попередній статті, то буде зовсім негречно поминути увагою ще двох згадуваних її колежанок. Отже, Інна Богословська. За моїми спостереженнями, така жінка у минулі часи могла б очолювати ціле плем’я амазонок. Своїй натурі вона не зрадила і сьогодні: виявила мужність в особливо складну, випробувальну для людської сутності, годину. І водночас, усім на диво, відновила свою основну природну рису, найбільше властиву жінці – совість. А це означає: пані Інна повернула собі втрачену жіночність. Вітаємо!
А от пані Ганна Герман так і не вийшла з «накатаної» ролі. Вона негативно оцінила виступ Інни Богословської, яка покинула ПР. На думку читача, пані Ганна занадто «віддана своєму хазяїнові… не розуміє, чому відбуваються такі переміни з людиною, отже, їй невідоме таке почуття, як совість. Ми чули, що вона відповіла кореспондентові у ВР: "Я їх не била". Такою примітивною відмовкою вона заперечила свою причетність до влади, що криваво зачистила Майдан, причетність до самої ПР взагалі». http://real-economy.com.ua/blogers/58233/58236.html
Можна підправити коментатора: «ніби заперечила». Бо насправді пані Ганна не заперечує свого членства у владній ПР, вона лише якось по-дитячому відхрещується од відповідальності рідної їй партії. Так сказати може вся Партія Регіонів, усі її міністри, навіть Міністр Внутрішніх Справ та керівник київської міліції: вони ж безпосередньо не били людей. Не бив їх Прем’єр, не бив Президент («Господь з вами,– скаже він,– я навіть не перебував тоді в Україні!»)… А рядові беркутівці лише сплюнуть: «Ми на державній службі – виконували наказ». Отож спробуй знайти винуватців.
Жінка і співчуття невіддільні. Я навіть не уявляю цей образ інакше – ні в історичному, ні в художньому контексті. Мати, сестра, дружина, сусідка і просто незнайома жінка на вулиці, в дорозі – кожна таїть у собі невід’ємну визначальну рису: співчуття, а відтак жіночність.
Трагічні події на київському Майдані показали кожному з нас незалежно від партійної належності та особистих переконань міру власної людяності і честі. Декому вони дали змогу рішуче відмежуватися од насильства, тобто порвати з його представниками і таким чином зберегти якщо не честь то обличчя; кілька десятків інших теж мали такий намір, але, бачте, передумали і вирішили «взяти паузу до закінчення кризи в країні». Правда, читач засумнівався в їхній щирості і розтлумачив собі це інакше: ага, злякалися! Вичікуєте, хто візьме гору!..
Жорстокість не принесла владі жаданого успіху: залякати учасників Майдану не вдалося, у всьому світі піднялася хвиля обурення, тож, сподіваємося, несамовитий град кийків більше не впаде на людські голови. Але адміністративна машина досі пресує учасників Майдану своїми арештами та судами. Чи це надовго?.. Залежить від нас.
Недавня історія Майдану показала ще одну серйозну ваду українського суспільного життя: наші молоді прогресивні політики недооцінили значення просвітницької роботи серед населення. Надалі, щоб розширити його кругозір, унеможливити подібні силові розгони, партійні осередки на місцях повинні активізуватися й інтенсивніше роз’яснювати програмні завдання партій, надавати всебічну моральну, юридичну та побутову допомогу людям, не залишати кожного з них наодинці в руках всевладної бюрократії чи здирника-роботодавця.
Пані і панове! Такі вже обставини нашого життя, такі реальні «премудрості» української політики. Нікуди від них не втечемо, тож мусимо їх поліпшувати. Тому – вперед!.. І якщо маєте корисну думку, будь ласка: наш «круглий стіл» відкритий цілодобово.
Олекса Палійчук.
Але ми знаємо достеменно, що поведінка особового складу "Беркута" залежить іще від рівня виховної роботи з ним, від передумов і супровідних нюансів даного йому наказу. Якщо постійно втокмачувати підлеглим, якої шкоди суспільству завдає Майдан, що все те робиться за гроші американців, які хочуть захопити наші чорноземи, то малоосвічені виконавці наказу справді озлобляться і дадуть волю своїм дрімучим інстинктам, тим більше, є наказ: дозволено! А ще додайте до цього певний контекст і його тональність. Якщо «згори» він надійшов невдоволеним тоном, а то ще й прозвучала фраза на зразок «Ви що - неспроможні навести порядок?!» або «Доки будете з ними панькатися?», тоді командир нижчого чину, який потерпає за свої зірочки та посаду (для нього це найперший бич і пряник), віддасть наказ своїм підлеглим іще суворіше, на зразок «В атаку! Полонених не брати!». Ось чому за побоїще на Майдані відповідають і командири, і рядові виконавці. Перші повинні пам’ятати заборону віддавати злочинні накази, другі (з киями в руках) – заборону виконувати такі накази.
Нардеп-регіонал Владислав Лук’’янов цілком резонно назвав силовий розгін Майдану "глупейшей ошибкой", але черговою "глупейшей ошибкой" були ще й арешт і суд над жахливо побитими людьми. Адже всім зрозуміло, що у такий спосіб майстри насильства хочуть переконати нас у тім, що побили саме злочинців. Напевне, думали, що до "глупейших" належить весь народ України. Тим часом цей арешт не що інше як чергове насильство над їхніми жертвами, тож відповідальність за нього ще вища, бо вчитися на «глупейших ошибках» їх автори не виявили бажання.
Та це не єдиний маневр з боку силових структур, щоб уникнути всенародного осуду. Маємо ще історію з грейдером та «сербським спеціалістом». В Інтернеті ви знайдете чимало відгуків на ці події. Ось читаємо: «Неужели не поняли?.. Этот бульдозер очень интересные движения делал - только незначительные, символические. А дальше сам по себе останавливался и пятился назад. То-есть, прохода для "пехоты" не прокладывал. Чистая провокация и учебное боевое крещение для беркутовского молодняка». (Киевлянин). Або: «Похоже на то, что власть решила упредить возможное применение сербского опыта с бульдозером в Украине и сама задействовала тяжёлую технику таким образом». Звістку про застосування грейдера в Києві смачно обсмоктував російський телеканал, показуючи застосування такого ж агрегата в подібних акціях сербським спеціалістом Марком Івковичем. А той нібито вже у Києві та консультує Арсенія Яценюка.
Як видно з публікаціїї в UNN, посилити позиції владних структур у цьому конфлікті має і повідомлення нардепа Олени Бондаренко про обстріл свого автомобіля: «Я это расцениваю как попытку меня запугать, как попытку политического давления. Расцениваю это как попытку заставить меня замолчать, ведь я один из эффективных спикеров Партии регионов» http://www.unn.com.ua/ru/exclusive/1279674-o-bondarenko-roztsinyuye-obstril-avto-yak-sprobu-yiyi-zalyakati
Проте ефективність пані Олени як спікера ПР читач оцінює дещо скромніше; має власну думку і на предмет обстрілу її автомобіля: «Може, бідолашна жінка і не знає, що їй довелося зіграти лише певну роль у задуманій політичним режисером постановці». Читач запитує, чи вона чула, як свистять над її головою або пообіч неї кулі?
Пані Олено, я визнаю вашу неабияку значущість, бо ви жінка, ви неповторна квітка у живому природному квітнику, але, даруйте, вельми сумніваюся в чиїсь доцільності такого обстрілу з двох причин. По-перше, той, хто стріляє, теж ризикує, тому, певна річ, обере собі за ціль політичного противника з високими владними повноваженнями, а не учасника телешоу. По-друге, в Україні наразі нема підпільної організації, що доручила б своєму снайперу терористичний акт. Парламентські ж партії, самі знаєте, ніколи не підуть на такий самовбивчий крок. Можна запідозрити ще професіонала-одинака, що малоймовірно, але він теж полюватиме не на вас і не ризикуватиме собою лише для того, щоб налякати. Отже, стріляти нікому, лишаються тільки провокатори-постановники. Саме до такого висновку приходить наш читач. У такому разі, пані Олено, можете не хвилюватися і спати спокійно.
Раз уже торкнулася мова жінки, про яку йшлося в моїй попередній статті, то буде зовсім негречно поминути увагою ще двох згадуваних її колежанок. Отже, Інна Богословська. За моїми спостереженнями, така жінка у минулі часи могла б очолювати ціле плем’я амазонок. Своїй натурі вона не зрадила і сьогодні: виявила мужність в особливо складну, випробувальну для людської сутності, годину. І водночас, усім на диво, відновила свою основну природну рису, найбільше властиву жінці – совість. А це означає: пані Інна повернула собі втрачену жіночність. Вітаємо!
А от пані Ганна Герман так і не вийшла з «накатаної» ролі. Вона негативно оцінила виступ Інни Богословської, яка покинула ПР. На думку читача, пані Ганна занадто «віддана своєму хазяїнові… не розуміє, чому відбуваються такі переміни з людиною, отже, їй невідоме таке почуття, як совість. Ми чули, що вона відповіла кореспондентові у ВР: "Я їх не била". Такою примітивною відмовкою вона заперечила свою причетність до влади, що криваво зачистила Майдан, причетність до самої ПР взагалі». http://real-economy.com.ua/blogers/58233/58236.html
Можна підправити коментатора: «ніби заперечила». Бо насправді пані Ганна не заперечує свого членства у владній ПР, вона лише якось по-дитячому відхрещується од відповідальності рідної їй партії. Так сказати може вся Партія Регіонів, усі її міністри, навіть Міністр Внутрішніх Справ та керівник київської міліції: вони ж безпосередньо не били людей. Не бив їх Прем’єр, не бив Президент («Господь з вами,– скаже він,– я навіть не перебував тоді в Україні!»)… А рядові беркутівці лише сплюнуть: «Ми на державній службі – виконували наказ». Отож спробуй знайти винуватців.
Жінка і співчуття невіддільні. Я навіть не уявляю цей образ інакше – ні в історичному, ні в художньому контексті. Мати, сестра, дружина, сусідка і просто незнайома жінка на вулиці, в дорозі – кожна таїть у собі невід’ємну визначальну рису: співчуття, а відтак жіночність.
Трагічні події на київському Майдані показали кожному з нас незалежно від партійної належності та особистих переконань міру власної людяності і честі. Декому вони дали змогу рішуче відмежуватися од насильства, тобто порвати з його представниками і таким чином зберегти якщо не честь то обличчя; кілька десятків інших теж мали такий намір, але, бачте, передумали і вирішили «взяти паузу до закінчення кризи в країні». Правда, читач засумнівався в їхній щирості і розтлумачив собі це інакше: ага, злякалися! Вичікуєте, хто візьме гору!..
Жорстокість не принесла владі жаданого успіху: залякати учасників Майдану не вдалося, у всьому світі піднялася хвиля обурення, тож, сподіваємося, несамовитий град кийків більше не впаде на людські голови. Але адміністративна машина досі пресує учасників Майдану своїми арештами та судами. Чи це надовго?.. Залежить від нас.
Недавня історія Майдану показала ще одну серйозну ваду українського суспільного життя: наші молоді прогресивні політики недооцінили значення просвітницької роботи серед населення. Надалі, щоб розширити його кругозір, унеможливити подібні силові розгони, партійні осередки на місцях повинні активізуватися й інтенсивніше роз’яснювати програмні завдання партій, надавати всебічну моральну, юридичну та побутову допомогу людям, не залишати кожного з них наодинці в руках всевладної бюрократії чи здирника-роботодавця.
Пані і панове! Такі вже обставини нашого життя, такі реальні «премудрості» української політики. Нікуди від них не втечемо, тож мусимо їх поліпшувати. Тому – вперед!.. І якщо маєте корисну думку, будь ласка: наш «круглий стіл» відкритий цілодобово.
Олекса Палійчук.
Немає коментарів:
Дописати коментар