ОЛЕКСІЙ АРЕСТОВИЧ: ЕКСПЕРТ, АНАЛІТИК

   Олексій Арестович. Одразу виникає асоціативна паралель з Олесем Бердником – таким же ефектним актором у минулому. Олесь Бердник став провідним українським письменником в жанрі наукової фантастики, перед Олексієм Арестовичем відкривається так само безмежне поле для творчої та прикладної діяльності. І йому легше: не знає арештів та концтаборів, не витрачає енергії, часу на боротьбу за елементарні людські свободи.
     Олексій Арестович – ерудит широкого профілю, має прекрасну пам’ять й аналітичний склад розуму. Слухати його цікаво й корисно. …Знову виникає образ Олеся Бердника: той своєю космічною філософією зачаровував цілі аудиторії. Але повернуся до Олексія Арестовича – аналітика нашої сучасності, зокрема вітчизняних реалій, оскільки маю заперечення щодо деяких його тверджень.
    Отже… Не погоджуюся, що під час війни не можна змінювати найвище керівництво. Можна і треба, особливо тоді, коли та війна позиційна і невигідна нам, коли не перестає знищувати кращих наших синів у той час, як з боку противника гине переважно, за словами відомого розвідника, «генетичне сміття». Тож потрібен очільник, спроможний знайти вихід із цієї, здавалось, патової ситуації. Насправді і на переправі коня міняють, коли той з якихось причин перестає тягти, як і собаку в упряжці, коли він скалічився. Особливо стежать за вожаком: він має найкращий догляд, але до нього і найвищі вимоги.
     Не погоджуюся, що Україна не втримала б Крим навіть з ядерною зброєю. Он подивіться, як морочаться США з невеликою Північною Кореєю!.. Не сумніваюся, що й Гітлер її використав би перед загибеллю свого Рейху. А США скинули аж дві атомні бомби на Японію ще дуже далеко від своєї території. Але навряд чи наважилися б на це, якби Японія теж мала ядерну зброю та засоби її доставки до Америки. Наявність нуклеарної зброї у супротивника – доволі переконливий, перевірений життям фактор стримування агресії на нашій планеті.
    Вважаю, аналітик помиляється, коли думає, що СРСР «розвалили». Ні, цій насильно зібраній потворі дозволили розвалитися, бо вже нікому з творчих і мислячих людей було її теоретично розвивати і навіть якісно обслуговувати. Владу уособлювали оперті на КДБ й «гулаги» обмежені старці, що панічно боялися відійти від марксистсько-ленінських кліше. В єдину правлячу партію вже остерігалися приймати освічених людей. Дорослих громадян тримали в статусі дітей: вибори не були виборами, бо голосували за одного, визначеного партійними органами кандидата. Система привчила інтелігента не думати, колгоспника і робітника - красти. Керівник боявся експериментувати, головний мав клопіт – не прогнівити вище начальство.

 Дискримінація за пропискою дійшла до абсурду. Пригадуєте терміни, навколо трудовлаштування: знайомство,  хабар, блат, волохата лапа?.. Тому продуктивність праці була в рази нижчою, ніж у капіталістичних країнах. Але призвичаєні до думки про облудну рівність ми нерідко ще досі ностальгуємо за минулим, вкладаючи в нього більше пам’ять про себе молодого, здорового – щасливішого. Так, я сам хочу, аби хапальному людському егоїзму протистояв та якось його урівноважував спільний громадський інтерес. На цю тему навіть маю н.-фантастичну повість «Зенон Гребенюк II» (див. профільний сайт «Аргонавти Всесвіту»).
    Також зовсім невмотивованим чуємо негативне ставлення аналітика до вітчизняних націоналістів, що різко контрастує з його часто рішучими судженнями та закликами. Авжеж, вони заслужили чимало докорів, але з ким іще він добивався б своїх цілей? На кого спирався б у вихованні патріотично свідомого покоління?.. А прищеплювати йому треба якраз те, чого найбільше бракує. Ось ми щодня бачимо і чуємо, як молоді тата і мами з маленькими своїми дітками спілкуються нерідною, але досі ще «модною» мовою. То хіба це нормально? Це звеличує їх як людину?.. Адже ті батьки народилися вже у незалежній країні! Тим-то всяка поза, всіляка риторика виправдання, яких би високих обертів і глибокодумних акцентів не набувала, неодмінно терпить крах.  
     І висновок очевидний: без національного відродження ми не станемо ні заможними, ні сильними, ні шанованими, не будемо щасливі. Без національного відродження втрачає сенс навіть сама боротьба за незалежність. Дуже скалічені  етноси в більшості не виживають: вони безслідно розчиняються, живлячи сильніші від себе суспільства. Бо еволюційні закони розвитку не терплять диспропорції, весь Універсум не приймає брутального дисбалансу. Ось що сьогодні має найвищу вартість для кожного українця, ось з яким мірилом нам треба підходити до всіх наших організацій, діячів науки і культури, до економістів, філософів, політиків, до всіх без винятку гілок і розгалужень  влади!
     Олесь Бердник збагнув цю неперебутню істину, досяг вершин мистецтва фантастики, здобув широке визнання й увіковічнив свій образ у нашій пам’яті. Чи осилить глибинні таємниці свого мистецтва Олексій Арестович, як реалізує власний потенціал – побачимо. Вселяє оптимізм його визначальна думка про єдину помилку Понтія Пілата.

   

     Олекса Палійчук.

ДО ПИТАННЯ ПРО 3-ІЙ МАЙДАН

 Під тиском надзвичайних подій і нереалізованих сподівань в Україні дедалі частіше виникають погрози 3-ім Майданом. Невдоволений люд таким робом намагається спонукати нову владу до рішучіших дій і справді має для цього серйозні причини. Сумнівний мир на Сході щодня забирає кращих людей України і руйнує її суспільні засоби виробництва, культурно-освітню базу, а тим часом Президент країни уникає відповідальності за становище на фронті: йому, бачте, вигідніше, аби під удари критики потрапляв Міністр оборони та начальник Генерального штабу. Хоч насправді це лише амортизує удари по президенту, бо ж усі знають: обох посадовців призначає саме він і принизливі накази не стріляти у відповідь на вогонь з території РФ віддає також він.

   Одначе наголошувати на потребі 3-го Майдану чи наближати його в часі наразі нема підстав. Найперша і головна обставина: ще не скінчилась дія потужного 2-го Майдану. Надто великі жертви поніс український народ, аби призабути його так, як призабувся 1-ий Майдан.  Отож ні на мить не повинні вщухати наші постійні та послідовні вимоги до всіх українських влад, зумовлені ідеалами 2-го Майдану. Лише тоді, як цих вимог не задовольнятимуть у мирний спосіб, настане отой грізний 3-ій Майдан. І перша хвиля найгострішого спротиву пересічних українців здійметься через ігнорування владою українського національного відродження, друга – через глибокий соціальний дисбаланс у суспільстві. 

   Дехто дуже помиляється, коли вважає, що за широкого доступу до інформації можна довго утримувати чисельний народ у принизливому стані, так само помиляється, коли думає, що олігархат середньовічного зразка може довго існувати в інформаційно-розвиненому суспільстві. Жадібність, яка не знає меж і моралі, приречена еволюційно. І то вже питання часу та специфіки умов, на якому поколінні своїх носіїв, у який спосіб вона зазнає краху. Колись вершиною свавілля феодала було «право першої ночі», сьогодні – голодна дитина під розкішним приватним палацом. О, нинішня інформація настільки всесильна, що в слушну годину видасть усі таємниці будь-якого олігарха! 

    

  Олекса Палійчук.