ЧЕРГОВИЙ СПЕКТАКЛЬ: НОВА ТЕМАТИКА, НЕЗМІННА ІДЕЯ

      04.07.2018. Знову на Ньюзвані вистава у форматі Штепселя і Тарапуньки. Так-так, називати це Українським форматом, де під оплески дібраної аудиторії і навіжений тиск штатних ведучих відмовляють українців од поглядів у бік США, а налаштовують у бік Росії – неприхований цинізм. Червоненка, як і Співака, знову дратує логічно справедливе визначення «титульна нація».  Він знову пропагує аморальну тезу про дальші економічні стосунки з агресором. Каже, що знає різні мови, але шукає зачіпки, аби українською видушити з себе всього кілька речень. Лише для демагогічного показу робить це й Співак. Разом із «Штепселем» і «Тарапунькою» вони застосовують усі некрасиві методи, щоб, визнаючи на словах українську мову, насправді далі лишати нашу країну калікою серед країн світу.
    Знову тон намагається задавати «Золотой мальчик» із недоторканною 5 точкою, знову підриває суверенітет України, заперечуючи її право самій обирати політичний курс. Бачите, Україна має неодмінно бути нейтральною, безблоковою державою і то за умови гібридної війни з Росією, загарбання наших територій. Аморальність і злочин очевидні.
     Спостерігаємо дивний і на перший погляд нібито конфлікт між юдеями, які керують Україною, та юдеями, що завалюють ту владу, тягнучи Україну в обійми Росії.  Але насправді конфлікту нема: над обома таборами тяжіє один і той же імунітет з його уже традиційними помилками. Просто Кремль не хоче, щоб українці зближалися з  Європою та США, й особисто Путін має показати накрученим засобами інформації росіянам, що він таки здолав «київську хунту». Чому ж та «хунта» дозволяє себе валити? – це вже треба шукати в її пріоритетних персональних інтересах. Об’єктивні думки вченого Леоніда Шульмана і поета Мойсея Фішбейна її теж не цікавлять.

     Олекса Палійчук.

Мовна політика влади: загрози і небезпеки для України | ІРИНА ФАРІОН, ЛА...

ЩОДО ЛЕОНІДА КАНТЕРА

      Щодо Леоніда Кантера. Коли є діти, та ще доньки, які потребують захисту в житті, батько з нормальною психікою і творчими планами не піде на самогубство, але змусити чоловіка це вчинити і навіть написати вимушену записку під страхом за дітей убивці можуть, якщо той чоловік мав здорові батьківські інстинкти.

     Олекса Палійчук.

МАЄМО ЦЕ ЗНАТИ І БУТИ ЄДИНІ

     Коли понад десять років тому я гортав надані мені в архіві СБУ матеріали про ОУН-УПА, важко було не засмутитися: українці з одного боку винищували українців з другого. Й очолював, контролював це винищення та брав безпосередню в ньому участь байдужий до нашого горя і смертей москвин. А звіти з низових повстанських осередків нагору про сотні покараних на смерть «сексотів» лише посилювали гіркоту моїх відчуттів. Я знав: доцільності чи справедливості такої кари ніхто і ніде не міг гарантувати. З одного боку, повсюдно і тривалий час бойкотувати насильницьку господарську та ідеологічну політику переможця у 2-й світовій війні було неможливо, з другого, обиватель мав неписане одвічне право на елементарний спокій для себе, для своєї сім’ї.
   Водночас я знав, що на початку 20-го століття, коли загострилися відносини між провідними країнами світу, для бездержавної України з її численним населенням і великими багатствами лишалася тільки або ганебна роль колаборанта у тої чи тої сторони, або захист власних національних інтересів.
    На території Західної України, де чужі правлячі режими змінювалися протягом останніх поколінь, в українського народу виникли кращі умови для визрівання власної імунної системи, потужних паростків здорової національної еліти, яка чітко розуміла, особливо після Голодомору 1932-1933 рр., що порятунок для її народу тільки у власній незалежній державі.
   Поневолювач підло убивав наших провідників до цієї мети, але організований рух за  свободу набирав сили й нарешті окреслився у кількох політичних і військових організаціях. Серед них історія знає «Поліську Січ», «Українську Повстанчу Армію» Тараса Боровця (псевдо «Тарас Бульба»), яку той в 1943 році змушений був передати загонам ОУН-УПА (б). 1945 р. частина тієї сили відновилася і діяла до 1949 р. під назвою «7-ма Північна група УНРА».
    Найбільшою, проте, організацією була ОУН – спочатку єдина під проводом Андрія Мельника, а згодом ще друга (після розколу) під проводом Степана Бандери. Оскільки вони обидва - видатні діячі нашої національно-визвольної боротьби, то вельми сумними стали сторінки взаємного поборювання їхніх сил, які митрополит А. Шептицький всіляко намагався примирити. Одначе ненаситний Гітлер навіть гратися не захотів у якусь українську державу, тому нещадно стріляв і вішав наших патріотів з обох організацій.
   Як показала практика, більш рішучою, більш готовою чисельно й організаційно до відсічі ворогам стала ОУН-УПА (б). Тим-то їй і судилося понести найтяжчі втрати у боротьбі з ворогами. А їх було чимало: навіть розгромлена Німеччиною Польща відновила тільки на Волині у складі Армії Крайової цілу піхотну дивізію.
    Та які б тяжкі не були наші втрати, в той лиховісний час ОУН-УПА виконала свою історичну місію, а саме з жертовним героїзмом захистила честь рідного народу. За це їй шана і дяка на всі віки. Та, з огляду на історію нашого визвольного руху, ми зобов’язані пам’ятати наші трагічні помилки, щоб ніколи їх не повторювати. Маємо не шукати винуватця у ближньому, а твердо і назавше собі затямити: першопричиною наших нещасть був і завжди буде тільки ворог. Він і тільки він адресат нашої ненависті. Сьогодні, за агресії з боку Московії, ми, всі громадяни України, маємо це знати і бути єдині у боротьбі з нею, не протиставляючи одні патріотичні чи дружні нам сили іншим. Це можуть робити лише дрімучі невігласи або недруги.

     Олекса Палійчук.

Украина может получить от США еще более грозное оружие

Украина может получить от США еще более грозное оружие

ПОЛІТИЧНЕ ШАХРАЙСТВО НА ІМЕНІ ВИДАТНОГО ДИСИДЕНТА І ПОЛІТИКА

 Наш майже демонічний актор пан Вадим Рабинович у своєму пафосному ражі зовсім закусив вудила і, забувши про елементарний сором, вирішив наповну використати ім’я В’ячеслава Чорновола у своїх політичних намірах, при тому запевнює, що продовжує його ідею про федералізацію України. Переважно через Ньюзван він агітує за Україну з адміністративним поділом «по швейцарскому образцу», наче зовсім немає фундаментальної різниці між Україною та Швейцарією, тим самим безцеремонно дезінформує телеглядачів, спотворює засадничі думки відомого діяча і політика, ігнорує еволюцію його поглядів про устрій рідної країни (31.03.2018 0:15 повтор). Із В’ячеславом Чорноволом йому, бачте, «пришлось немножко дружить». Гм, то, може, пан Рабинович розкаже нам ще й про ту дружбу?

   Насправді, за В.Чорноволом, то мав бути зовсім не швейцарський територіально-адміністративний устрій, а регіональне земельне самоуправління з двопалатною системою, до того ж, він стверджував, що регіональні відмінності в політичному розвитку України були тільки "різними фазами одного й того ж невідворотного процесу національного відродження і демократизації". Щодо поглядів В.Чорновола можна довідатися з його прямої мови у записі https://www.youtube.com/watch?v=y5h8lubkedk

   Як керівник Львівської області, В.Чорновіл іще намагався таким чином почастинно і поступово витягати з-під московського ярма всю Україну, з цією метою залучав і сусідів. Маю на увазі створення Галицької асамблеї, що закладала тісне співробітництво Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей. Згодом він ствердить цей задум: «Як тільки була проголошена Незалежність, ми одразу ліквідували Галицьку асамблею. Коли ми її створили, мене питали: "Ви що, хочете від'єднатися від України?" — Я казав: "Ні, ми хочемо приєднати Україну до себе"».

   Пригадую, як у 70-х рр. минулого століття один учений активно висував проєкт адміністративного поділу України не на області, а на краї, і це мені тоді сподобалося. Бо й справді, поділ на області виник штучно – переважно внаслідок захоплення нашої землі різними сусідами в різні часи. А саме край повною мірою повертав українцям їхнє природне обличчя, при тому зберігав цивілізаційну єдність з усією країною як один етнос. Краї мали б тільки окремі місцеві відмінності в культурній царині, що зовсім не перечило б ідеї Української Самостійної Соборної держави.

     Як кандидат на посаду президента, в одному з інтерв’ю у вересні 1991 року В. Чорновіл зазначив: "Нам ніхто не давав права розвалювати Україну на якісь державки! Моя ж ідея федеративного устрою нічого спільного з цим не має. Вона полягає лише в ширшому місцевому самоврядуванні з підпорядкуванням центру, центральному уряду... А крім того, перехід до такого устрою зараз не на часі. Спершу слід збудувати міцну Українську державу". Зазначимо, Л.Лук’яненко, М.Поровський, С.Давимука, С.Плачинда виступали проти будь-яких потрактувань у стилі «федералізму».

    На цю тему раджу прочитати грунтовну статтю історика Олександра Андрощука «В. Чорновіл та ідея федералізації України: еволюція поглядів», в якому автор підсумовує: «Таким чином, можемо стверджувати, що з часу першого оприлюднення ідеї федеративного устрою для України В. Чорноволом наприкінці 1980-х, позиція політика зазнала помітної трансформації. Ці зміни можна охарактеризувати як рух у напрямку відмови від відверто прямолінійної пропозиції федералізації України і запровадження поділу на 12 автономних утворень (земель) до відстоювання необхідності децентралізації в державі, забезпечення реального місцевого самоврядування. Відтак, федералізація почала розглядатися В. Чорноволом лише як віддалена перспектива. Така еволюція поглядів політика на проблему не зашкодила різним політичним силам України в наступні роки використовувати й інтерпретувати згадані тут факти у власних цілях у ході гарячих баталій за владу». В. ЧОРНОВІЛ ТА ІДЕЯ ФЕДЕРАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ: ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ. (Стаття підготовлена на основі виступу на круглому столі "Народний рух України: історія, ідеологія та політична еволюція" (Київ, Інститут історії України НАНУ, 22 вересня 2009 р.), присвяченому 20-й річниці створення Народного руху України за перебудову).

     Вагомий внесок у вивчення еволюції поглядів В.Чорновола зробили й інші вітчизняні та зарубіжні дослідники, зокрема Володимир Семків, який навів доволі промовистий для розуміння історичний факт: «У редакції програми Народного руху за 1996 рік йшлося про те, що Україна має залишитися унітарною за формою свого державного устрою. При цьому слід рішуче і послідовно проводити децентралізацію функцій державного управління». І далі: «Ідеї Чорновола з приводу федералізації України покинули політичний дискурс, аж поки у 2004 році їх не підхопила Партія реґіонів. Члени ПР стверджували, що Україна «не відбулася» як унітарна держава. Чорновіл «розкусив» цих політичних діячів ще 1998 року, коли писав, що аморально «розбудовувати на теренах Української держави кланову федерацію» «під розмовки про неперспективність національної ідеї». https://zbruc.eu/node/30884

    У редакторській колонці за 15 листопада 1996 року автор пише про чітку позицію В.Чорновола: «Коли ми під тиском Росії та Заходу поспішно роззброювалися, вивозячи ядерні боєприпаси в Росію, нам давали щедрі гарантії нашої безпеки, недоторканності і неподільності нашої території. Який з Росії гарант, ясно». У тій же статті В’ячеслав Чорновіл закликав до виходу України зі структур СНД. «Треба припинити балаканину про «стратегічне партнерство» і «великого сусіда» і готувати народ до можливого загострення стосунків iз державою, яка прямо заявила про свої агресивні наміри». Чорновіл передбачав, що Росія множитиме конфлікти біля своїх кордонів. Аналізуючи абхазький конфлікт (який «без її [Росії] зброї і «добровольців»... не зайшов би так далеко»), Чорновіл дійшов висновку, що «аналогічні проблеми періодично виникатимуть на всьому пострадянському просторі, поки Росія остаточно не позбудеться імперського синдрому і не перестане створювати або підігрівати міжетнічні конфлікти на своїй і чужій територіях». («Пульс, за яким ми не стежили»; газ. «Україна молода» за 10.07.2014 року).

    Як бачимо, дослідники трансформації поглядів В.Чорновола мали рацію: маніпуляторів та спекулянтів, охочих безбожно паразитувати на імені В.Чорновола, вистачає і сьогодні. Певна річ, статистичні пенсіонери в інтернеті не сидять, тож про політичне шахрайство Рабиновича як і про сумнозвісні епізоди його біографії не здогадуються, а наші патріотичні партії наче уклали з ним угоду про ненапад – воліють промовчати.

      Олекса Палійчук.

Украинцам уже не нужно платить налоги за наследство от близких родственников

Украинцам уже не нужно платить налоги за наследство от близких родственников

Наш погляд: ГРІХИ І ПОКАРАННЯ: ПРИКЛАД З ІСТОРІЇ

Наш погляд: ГРІХИ І ПОКАРАННЯ: ПРИКЛАД З ІСТОРІЇ

Не розумійте мову окупанта

Повстанські пісні (1942-1954)

МОЄ РОЗУМІНЯ НАШОЇ СПІЛЬНОЇ ЧЕСТІ

    Сьогодні не додивився до кінця монологу Дмитра Корчинського щодо пропозиції Путіна повернути нам кораблі. Зазначу, я щиро поважаю Дмитра, часто поширюю його думки, але цього разу рішуче не погоджуюся з ним у дотичному до теми питанні нашої честі. Забрати разом «своє і його (Путіна)», певна річ, звучить круто, але чи можливо це у найближчій перспективі та й чи нам потрібне «його»?.. Перспектива протистояти китайцям десь на Амурі чи на Уралі мене зовсім не приваблює. Повернути своє – авжеж не проти, адже ви тут читали мої рядки: «Розпукою гуде, ятриться, мучить, Куди не повернись, куди не стань, Найглибша рана, сором наш пекучий – До тла, до тла зросійщена Кубань», – та це вже програма максимум.     
     А от повертати повоєнні кордони можна і треба вже сьогодні. Якраз у тому полягає наша з вами честь. Але як?.. Та реальними у виконанні методами. По-перше, мусимо визнати свої фатальні помилки з Кримом і Донбасом, де ми легковажно віддали нападникові оперативний простір й ініціативу, переоцінивши т. зв. Будапештський меморандум. По-друге, не дозволяти нікому звикнути до наших територіальних втрат: ні собі, ні ворогові, ні світу. А то вже почали виготовляти карти і глобуси, де Україна без Криму. Через посилення власної пропаганди й дипломатії, через міжнародні суди безперервно, систематично й послідовно тримати людство в темі жахливого злочину з боку РФ. Так, нехай ми почнемо з повернення тих кораблів, що нібито гонорово, а насправді з певним розрахунком кидає нам Путін. Кораблі нам, звісно, пригодяться, а от чи він від того виграє – сумніваюся.
    Процес повернення будемо розширювати, відвойовуючи в міжнародних судах втрачені активи, промислові ділянки аж до нафтово-газових родовищ включно. Реальна боротьба з використанням реально можливих засобів, допоки ми не станемо спроможними викликати ворога до бар’єра, – ось моє розуміння нашої спільної честі!

     Олекса Палійчук.

ПРО ІМПЕРСЬКЕ БАГОВИННЯ Й НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ

     Нещодавно на телеканалі Ньюсван ведучий Співак у своїй перекличці з одеським прихильником Катерини II висловив надію, що одесити захистять її пам’ятник у своєму місті «від В’ятровича». Знову прозвучали слова про заслуги імператриці в заснуванні Одеси, хоч ми добре знаємо:  насправді її заслуги для юдеїв полягали в тому, що вона дозволила їм селитися в імперії та задовольнила їхнє клопотання офіційно називатися «євреями», а не «жидами».
     Тодішній мер Гурвіц припустився великої стратегічної помилки, коли вирішив монументально вшанувати  царицю, потоптавшись по історичній пам’яті і честі всіх українців. Желеподібний президент Ющенко не зміг підтримати клопотання української інтелігенції, аби перешкодити цьому задуму, здатному надовго погіршити міжетнічні стосунки в нашій країні. Мені вже дехто казав про цей монумент: нехай, мовляв, стоїть, нехай нагадує всім поколінням українців, яких вони мають «друзів» на своїй землі. Інші теж твердили подібне: «Ми перебуваємо у віковічній гібридній війні з жидами, бо в нас різні національні  інтереси».  
     Але я не хочу цієї гібридної війни, національні інтереси треба звести до розумних, прийнятих у цивілізованих країнах, меж. Моя мета: посилаючись на відомих авторитетів, переконати всіх жити в мирі і рішуче визволятися з імперського баговиння. На мою думку, після того, як КПУ цілком дискредитувала себе, прислуговучи олігархату, і тепер заборонена в Україні, нам лишилося ще провести деімперіалізацію. Це завдання особливо актуальне тому, що Путін взявся агресивно творити нову імперію за рахунок наших територій.
     Отож українським юдеям треба вже перестати мріяти про якомога більший простір для своїх операцій, сповідуючи принцип «Гендель понад усе!», і не сподіватися, що Україну пощастить надовго втримати у принизливому, скаліченому стані. Це вельми небезпечна для всіх наших громадян стратегія. А щодо названого телеканалу скажу одне: дуже прикро, що до агітації Мураєва за позаблокову і нейтральну Україну додається ще агітація за збереження пам’ятника вкрай аморальній особі, жорстокій гнобительці нашого народу Катерині II.

     

     Олекса Палійчук.