НЕБЕСНЕ КОЛО

Дядькові моєму Олексієві Калишуку,
який 1944 року згорів у танку під Ковелем.

 

  

(З історії)

 Спадкоємець Германарика Вінітарій – із германо-вендського царського роду Амалів – 368 року «рушив військо у землі антів (слов’ян) і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але далі став діяти рішучіше і розіп’яв короля їхнього Божа (Буса) з його синами та сімдесятьма князями для остраху, щоб трупи розіп’ятих подвоїли страх покорених» (Йордан. Гетика).

 

Як обернулося Небесне Коло
й настала Ніч (затемнення) Сварога,
нараз усе змінилося навколо:
боги покинули слов’янську Русь,
і влада перейшла до Чорнобога,
і на хресті сконав король наш Бус.

Але не вічна милість у фортуни.
Знов порух Кола, і – нова година:
ордою вдруге викотились гунни
і готів скинули на маргінес.
Інакшою не бачилась картина,
бо вже на третій день наш Бус воскрес.

Свароже Коло оберталось далі,
являло нам літа, нові епохи.
Стикалися народи і скрижалі
комусь на світлий День, комусь на Ніч,
і вже хтось мав усе, хтось – тільки трохи,
бо здав сусідам навіть рідну піч.

 

Нащадки готів знали генетично слов’янські щедрі землі-води. Заволодіти ними рухала спокуса. Відтак пізнали Чудське озеро, Грюнвальд і Першу світову війну, і вже останній, пам’ятний «бліцкріґ».

Білява бестія була з Дойчлянду,
шукала простору в чужих пенатах
і запустила бомбову гірлянду
під Badenweiler Marsch* мені у двір,
на бідний дім, що у чужих лещатах
без просвітку вже гибів з давніх пір.

Не звинувачую тебе, Свароже,
тепер уже слабкого пра-пра-Бога:
я мусив рвати сам кільце вороже
і зупинити цю ганебну Ніч.
Така мені судилася дорога –
оборонятися повік і навсібіч…

Он як націлились «пантери» грізно,
готові смерть обрушити вогнисто,
але танкістів повертати пізно…
«Вперед!» – і мить скінчиться вічним сном.
За їхні смерті фюрер особисто
когось вшанує Рицарським хрестом.

1944 р. у невдалій операції під Ковелем відбулась трагічна для Червоної Армії бронетанкова битва з гітлерівцями. По її закінченні для похоронних команд відкрилось моторошне видовище. Те, що було людьми, стало шматками сплавлених з металом тіл. Як повідомляють хроніки, Ставка ВГК розформувала 2-й Білоруський фронт, його вищих командирів понизила у званнях та посадах і разом з особовим складом передала 1-му Білоруському фронту.

Йому не побажаєш землю «пухом»,
небесне царство теж не обіцяли.
Росли могили з кожним кроком, рухом –
звичайні, братські: це ж не генерали!
Росли повсюди й менші могилки
через чиїсь великі помилки.

І зойкнула Земля – найперша мати,
здригнулася, запричитала слізно:
«Невже за мене варт себе вбивати?!
Чи так уже вам, діти мої, тісно?..
Мені вже сняться сироти і вдови.
Молю: навчіться мирної любови!»

Я з острахом запалюю ці свічі
(хіба ще мало «там» було вогню?)...
І подумки свій ирій бороню:
що б не складалося у потойбіччі,
я дядька од заброди відокремлю –
вони по-різному любили Землю.
____________

* Баденвейлерський марш.