УКРАЇНСЬКИЙ МОМЕНТ ІСТИНИ

 Сьогодні декотрі наші політики активно пропагують федералізм: одні непрямим чином підіграють Росії, другі – цілком свідомо працюють на її егоїстичні інтереси. Так чи інакше всі вони намагаються спокушати людей, більшість яких навіть не розуміє значення цього модного для них слова. Логіки ж для запровадження названого ладу в сучасній Україні  нема ніякої. Справді, скажіть, будь-ласка, за якою ознакою необхідно федералізувати Україну? За етнічною – ні, бо в Україні всі етноси перемішані та за Конституцією і на практиці рівні; за релігійною – теж ні: маємо той самий аргумент. Географічний поділ – штучний, безпідставний. Історичний – несуттєвий, неактуальний і неперспективний. Крим уже має автономну республіку. То навіщо проштовхувати зайве? Лише для того, щоб сіяти розбрат?
    Проповідники цієї ідеї часто посилаються на приклад успішних країн Швейцарії та Німеччини. Але навмисне мовчать про те, що у конфедеративній Швейцарії кожний кантон – окремий етнос. Навмисне мовчать або не знають історії Німеччини, де колись існувало багато самостійних князівств-держав. До утворення цієї «корпоративної федерації»  чимало зусиль доклали і країни-переможниці в Другій світовій війні, коли конче треба було зруйнувати попередній державотворчий принцип: «Німеччина – це один рейх, один народ, один фюрер». Тим часом руйнувати нашу демократичну державу, в якій усі громадяни мають рівні права, нема жодної потреби. До того ж, центральна влада готова значно розширити повноваження регіонів, їхнє право розпоряджатися цілими галузями місцевого господарства, широкою культосвітньою сферою, власними коштами тощо.
     У своїх маніпулятивних прийомах проросійські агенти і їхні підбрехачі лицемірно апелюють до людських, особливо жіночих почуттів, мовляв, треба домовлятися навіть із чортом, аби за всяку ціну припинити вогонь, аби зберегти життя молодих людей по обидві сторони. Послідувати їхнім закликам – означає залишити в регіоні незмінним статус-кво, тобто владу терористів, російських емісарів та їхніх кримінальних попутників. За таким принципом нам не треба було виганяти  гітлерівців з країни, бо ж – мамо рідна! – будуть жертви. Так, втрати були і будуть, якщо ми хочемо мати власну державу і повагу у світі. Але мусимо скрізь і на всіх рівнях докласти зусиль, щоб ці втрати звести до мінімуму.
     Спецслужби Росії та її агенти впливу мають за ціль якщо не відірвати Донбас, мов Крим,  то створити обставини, за яких він лише формально числився б в Україні, а насправді, з ворожою для неї владою, реально залежав од Росії та перебував у кишені Путіна ще глибше, ніж там сидів і досі сидить Янукович. З огляду на слабкість нашої держави, юридично-правовою підстилкою для такої затії цілком стала б ота федералістична верета. Як тут вчинить наш четвертий Президент – ще гірше, ніж третій, чи значно ліпше – ми хутко дізнаємося.

Олекса Палійчук.

ГАЧКИ І КАЙДАНИ СТРАХУ

Навмисне залишаючи можливість повторного рішення про вторгнення, Росія хоче взяти Україну на гачок постійного страху і тим самим стримувати її від рішучих вольових дій супроти ворога на Сході. Авжеж маріонеткова Рада Федерації в черговий раз не посоромиться своєї сміхотворно-принизливої ролі і слухняно виконає вказівку Путіна. Тут наша колишня Гапочка та її «братчики» в альтернативи не гратимуться. Але на ділі все залежатиме від української влади. Чи заковтне вона цього гачка, визначить рівень міцності її «хребта», рівень її патріотизму. Як бачимо, для декотрих осіб настав час показати українському народові, наскільки заслужено вони посіли найвищі державні щаблі.

Путін же намагається продовжити «перемир’я» недарма. Хоче, аби залежні від нього сепаратисти остаточно утвердилися, закріпили в статусі державних свої владні структури, ще більше озброїлися і нарешті сформували цілком боєздатну власну армію. Так східний регіон України і стане новим, дуже потрібним йому «Придністров’ям”. І хай там собі далі скаржиться на долю Україна: вона ж «недогосударство». А світ?.. Як завжди, «погавкає і перестане».

Настали доленосні випробування і для політичних партій та громадських організацій. Комусь треба витерпіти страх перед Кремлем, комусь – страх втратити кабінети, капітали, впливових друзів. Як далеко вони підуть у своїх діях, щоб засвідчити реальний, а не показушний патріотизм?.. А будуть же нещадні інформаційні атаки: всілякі лякалки, лжерейтинги, провокації, - все те, з чим наразі недостатньо борються СБУ та ГПУ.

Але, крім нав‘язуваного Путіним страху, ми ще маємо свій традиційний страх, який виснажує нашу національну і державну силу. То врощений, мабуть, у підсвідомість страх перед «старшим братом». Авжеж ми досі боїмося проникати на територію, куди проникає він. Ми інстинктивно сторонимося його, тікаємо. Як і в Криму, віддали оперативний простір на Сході, наче перед нами чужа земля, а не своя кровна. Подивіться, як тут вільно, просто мисливцями почуваються бойовики: організовують засідки на наші колони, за командою об’єднуються і нападають не лише на адміністративні будівлі, а й на військові частини, аеропорти. Вони мобільні, активні й ініціативні, постійно тримають наших бійців у напрузі, що свідчить про неабиякий професіоналізм їхнього командування.

Тим часом такою тактикою не повинні гребувати і ми. Попереду і пообіч наших батальйонів мають оперувати мобільні розвід-і винищувальні групи, здатні проникати у середину міст, а ще краще - навіть дислокуватися в окремих кварталах, будівлях. Тоді нікому буде збивати при посадці  наші літаки і гвинтокрили, менше захоплюватимуть наші адміністративні будинки, приміщення прокуратури, МВС, СБУ. Невелика група зможе легко зайти у будинок і нейтралізувати ворожого снайпера. Людські очі краще, ніж артилерійський снаряд, розрізнять, де цивільна людина, а де озброєний ворог. У разі ширшого наступу мобільні групи покидають територію попереду батальйонів. Скажете, будуть часті зіткнення з групами бойовиків? Що ж, зате жертви не будуть односторонні, як від ворожих засідок, як від збиття гвинтокрилів. Не сумніваюся: таких точкових ударів якраз і боятимуться сепаратисти.

Путіну вигідно тримати нас у кайданах перманентного страху. Авжеж тоді  Україна і світ менше думатимуть і говоритимуть про загарбаний Крим. Ця стратегія і тактика будуються на принципі: «Щоб людина менше переживала за відрізану ногу, її треба налякати загрозою раку».

Олекса Палійчук.

НІХТО НЕ МЕТНЕТЬСЯ КАБАНЧИКОМ...

Щойно звернув увагу на Міжнародний клуб православних літераторів "Омілія", що фігурує у списку «Товсті журнали, літературні альманахи». Для цікавості натис на курсор і – спантеличився: не може бути!.. По-перше, виявляється, цей клуб «действует по благословению Предстоятеля УПЦ Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины». Миттю згадалося: отого, що колись із телеекрана уточнював: «Я давав благословення тільки Януковичу Віктору Федоровичу» – йшлося про президентські вибори. По-друге, на згаданому сайті ви довідаєтеся про зовсім інші погляди на патріотизм,  на події в Криму та Східній Україні, виявите інші тенденції та симпатії у православних країни і світу. Наприклад, вас кине у жах заголовок: «Горе побежденным!»: в случае победы Киева все жители Донбасса будут помещены в фильтрационные лагеря — министр обороны». Всі! – чуєте?.. Тут же у вас спробує викликати симпатію до себе Ігор Стрєлков: «Украинская власть гонит вперед срочников, нацгвардию берегут для зачисток».  І, о Господи (!), «это, может быть, самый ярчайший пример расчеловечивания, к которому можно прийти, если последовательно поддерживать то, что называется сегодня «Украиной». Є там і поети, які надихають на подвиги. Та ось які і до кого саме звертаються:

Держитесь, братья из Донбасса

Александр Конопля, 11/06/2014 — 10:49
Поэзия

Держитесь, братья из Донбасса.
Не верьте лживым вы словам.
Герои гибли не напрасно,
Вверяя судьбы небесам.
Ползёт к нам нечисть из Европы,
Ликует в Штатах сатана,
Но громче всё народный ропот,
И ярче светит нам Луна.
И мы идём, любя и веря,
И с нами рядом наш Господь,
И что-то шепчут тихо вербы,
Людской не понимая спор.

     

     Смішно, правда? Натхненники орієнтуються не на Сонце, а на нічне світило, і мають цілком зрозуміле визначення: графомани. Але є організатори об’єднання «Омілія», що переслідують цілком прагматичну, ворожу для нас мету, і для цього не соромляться використовувати церкву. Як бачимо, оборона України має «діри» не лише на кордоні, і їх не помічають чини, відповідальні за нашу безпеку. Характерно й показово, чи не так?.. Переходити на подальші сторінки цього вкрай ворожого сайту вже не було потреби.
  Знаю, знаю, ніхто не метнеться «кабанчиком» затуляти ці діри, тому дедалі більше переконуюся: саморозпускатися Всеукраїнському Майдану ще ой як рано!

      
    Олекса Палійчук.