…Все залежить від його форми і міри, від становища народу і держави. Україна не може бути калікою серед інших держав. Он у РФ депутати від національних республік виступають в Державній Думі лише російською мовою, а тут представник регіону, міста, смт не завдає собі клопоту виступити у ВР українською державною мовою. Один – через лінощі, другий – через власну пиху, третій – через інерцію: звик, що віками силуваний українець поступався рідною мовою перед панівною. Певна річ, у ставленні до мови народу, серед якого проживаєш, має місце ще рівень культури людини, її поняття про справедливість і власну честь.То чи можна так опускати Україну, принижувати гідність її держави і корінного народу?! Навіть В.І.Ленін відзначав різний націоналізм – справедливий і несправедливий, хоч, правда, більшовики хутко скотилися до асиміляції, до вже звичного поглинання. Доречно зазначити: якби не єврейські націоналісти, держава Ізраїль ніколи не відновилася б.
Cьогодні Україна – незалежна держава. Здавалося б, за всіма логічними законами, має відбуватися інтенсивний процес національного відродження, але цього не забезпечує в належній мірі наша влада уже понад 20 років. Усмоктана з дитячих літ, традиція не дорожити українською мовою міцно засіла у свідомості владних функціонерів. Єдине, з чим вони охоче попрощалися – це із суспільними (читай, державними) засобами виробництва. Тим-то дієву ініціативу тут повинні виявляти партії та громадські організації. Найбільш послідовно й ефективно це робить ВО «Свобода», яка довела, що може вчитися на своїх помилках.
Українська влада має вести широку роз’яснювальну роботу серед російськомовного населення країни хоча б на такому рівні, як це відбувається у прибалтійських країнах, що належали до СРСР, має створювати реальні заохочувальні умови для популяризації державної мови. Одна говорильня на цю тему нічого не дасть. Он маємо яскравий приклад: М.Азаров – доволі розумний чоловік – давно проживає в Україні, де обіймав високі посади, був навіть першим віце-прем’єром, а українською мовою «зацікавився» лише тоді, як став прем’єр-міністром. Але ж Україна не може всім росіянам чи російськомовним дати посаду прем’єра, щоб заохотити їх до державної мови. Поки що дії самого Кабінету Міністрів України аж ніяк не засвідчують його прихильності до цієї мови, скоріше, навпаки. І це вже називається абсурдом.
Зрозуміло, є різні інтереси – особисті, групові тощо, і їх не варто приховувати: видно все одно. Одначе ці інтереси треба належною мірою синхронізувати з інтересами держави і народу, серед якого живеш, – принаймні так, як це заведено у всьому світі.
Можна зрозуміти багатьох людей старшого покоління, яким нелегко міняти свої усталені життєві звички, але зовсім неприйнятні зусилля тих осіб, що войовниче намагаються зберегти в сучасній незалежній Україні колоніальні рудименти, що агресивно ставлять бар’єри її національному відродженню.
Отож будьмо справедливі, не забуваймо про совість! Не шукаймо собі виправдань для власної необ’єктивності!
Олекса Палійчук.
Немає коментарів:
Дописати коментар