пʼятниця, 5 травня 2017 р.

НЕБЕСНЕ КОЛО



Дядькові моєму Олексієві Калишуку,
який 1944 року згорів у танку під Ковелем.

 
  
(З історії)


 Спадкоємець Германарика Вінітарій – із германо-вендського царського роду Амалів – 368 року «рушив військо у землі антів (слов’ян) і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але далі став діяти рішучіше і розіп’яв короля їхнього Божа (Буса) з його синами та сімдесятьма князями для остраху, щоб трупи розіп’ятих подвоїли страх покорених» (Йордан. Гетика).
 
Як обернулося Небесне Коло
й настала Ніч (затемнення) Сварога,
нараз усе змінилося навколо:
боги покинули слов’янську Русь,
і влада перейшла до Чорнобога,
і на хресті сконав король наш Бус.

Але не вічна милість у фортуни.
Знов порух Кола, і – нова година:
ордою вдруге викотились гунни
і готів скинули на маргінес.
Інакшою не бачилась картина,
бо вже на третій день наш Бус воскрес.

Свароже Коло оберталось далі,
являло нам літа, нові епохи.
Стикалися народи і скрижалі
комусь на світлий День, комусь на Ніч,
і вже хтось мав усе, хтось – тільки трохи,
бо здав сусідам навіть рідну піч.
 
Нащадки готів знали генетично слов’янські щедрі землі-води. Заволодіти ними рухала спокуса. Відтак пізнали Чудське озеро, Грюнвальд і Першу світову війну, і вже останній, пам’ятний «бліцкріґ».

Білява бестія була з Дойчлянду,
шукала простору в чужих пенатах
і запустила бомбову гірлянду
під Badenweiler Marsch* мені у двір,
на бідний дім, що у чужих лещатах
без просвітку вже гибів з давніх пір.

Не звинувачую тебе, Свароже,
тепер уже слабкого пра-пра-Бога:
я мусив рвати сам кільце вороже
і зупинити цю ганебну Ніч.
Така мені судилася дорога –
оборонятися повік і навсібіч…

Он як націлились «пантери» грізно,
готові смерть обрушити вогнисто,
але танкістів повертати пізно…
«Вперед!» – і мить скінчиться вічним сном.
За їхні смерті фюрер особисто
когось вшанує Рицарським хрестом.

1944 р. у невдалій операції під Ковелем відбулась трагічна для Червоної Армії бронетанкова битва з гітлерівцями. По її закінченні для похоронних команд відкрилось моторошне видовище. Те, що було людьми, стало шматками сплавлених з металом тіл. Як повідомляють хроніки, Ставка ВГК розформувала 2-й Білоруський фронт, його вищих командирів понизила у званнях та посадах і разом з особовим складом передала 1-му Білоруському фронту.

Йому не побажаєш землю «пухом»,
небесне царство теж не обіцяли.
Росли могили з кожним кроком, рухом –
звичайні, братські: це ж не генерали!
Росли повсюди й менші могилки
через чиїсь великі помилки.

І зойкнула Земля – найперша мати,
здригнулася, запричитала слізно:
«Невже за мене варт себе вбивати?!
Чи так уже вам, діти мої, тісно?..
Мені вже сняться сироти і вдови.
Молю: навчіться мирної любови!»

Я з острахом запалюю ці свічі
(хіба ще мало «там» було вогню?)...
І подумки свій ирій бороню:
що б не складалося у потойбіччі,
я дядька од заброди відокремлю –
вони по-різному любили Землю.
____________
* Баденвейлерський марш. 


субота, 22 квітня 2017 р.

ВІДПОВІДЬ СЕМЕНОВІ ГЛУЗМАНУ



                                       Доброго дня, вельмишановний пане Семене!
    Щойно прочитав у «Фокусі» одне з ваших інтерв’ю («Крушение и надежда. Семён Глузман o нежелании реформировать страну и последствиях, к которым это приведёт». Юрій Володарський). Вважаю за необхідне одразу відповісти. До речі, я пам’ятаю вас – уже на волі, молодого, красивого. З якоїсь нагоди нам випало сидіти поруч у Спілці письменників України. Вам треба було кудись на недовго відлучитися, тож попросили мене приглянути за легкими речами. Більше ми з вами не бачилися, та, знаючи про вашу відсидку, я  всі роки зберігав про вас добру пам’ять. І ось, читаючи ваше інтерв’ю, з неабияким для себе подивом зупиняюся на словах: «Кстати, я говорю по-украински, но после того как меня пытались заставить давать по-украински интервью, потому что у одного телеканала были такие требования, я отказался и теперь даю интервью только по-русски. Но когда я недавно встречался с блаженнейшим Любомиром Гузаром, то говорил с ним по-украински — во-первых, из уважения, а во-вторых, потому что меня никто к этому не принуждал».
    Жаль, що цей випадок з телеканалом так разюче вплинув на раніше стійкого до випробувань дисидента, а от спілкувння з блаженнішим Любомиром Гузаром - ні. Хоча й пропозицію телеканалу можна було зрозуміти. Його працівник, безперечно, знав, що ви сиділи разом з українцями, які терпіли «гулаги» і навіть гинули за ту українську мову, тож, певне,  сподівався на якусь толерантність якщо не солідарність з вашого боку. Чому було не піти йому назустріч або навіть самому виявити подібну ініціативу?.. Занадто швидко і легко ви розцінили це як тиск і зазіхання на власну свободу: «…і теперь даю интервью только порусски». Думаєте, знайшли собі вірогідне виправдання на всі часи?.. Дуже сумніваюся. Бо, зрештою, хіба так багато від вас хотіли?.. І від кого? Від громадянина України. Хто хотів? Український народ, що вставав з колін. Хоч тут пояснення дуже просте: коли не хочеш чогось робити, легко знайдеш причину відмовитися. Отож давайте без лукавства.
    Насправді ви сьогодні демонструєте власну свободу і право ігнорувати мову народу, серед якого живете, тим самим заперечуючи право і потребу самих українців боронити цю мову. А що ж іще як не власну ідентичність їм слід захищати? Для цього й потрібне національне відродження після вікового поневолення. Хтось, мабуть, подумає, ще менше воно було потрібне для евреїв, а от всупереч світовій практиці ми стали свідками справжнього дива, нечуваного подвигу: єврейський народ відроджується після майже 2000 літ поневірянь і втрат. Воскресла його рідна мова! І це прекрасно, до того ж, маємо приклад, що  вселяє надію іншим народам. А як же інакше?.. В епоху, коли людство дедалі більше пізнає ідеали гуманізму, коли намагається зберегти рідкісну тварину чи рослину, втрачати культурне обличчя цілого етносу, фактично втрачати народ – просто нонсенс! Чи не так?.. А щодо питання в цілому, то вам більше скаже стаття Леоніда Шульмана «http://lib.rus.ec/b/308756/read
     На все добре!!
     Щиро – Олекса Палійчук.

неділя, 15 січня 2017 р.

ЇЖА СУПРОТИ ГРИБКА

А мы что делаем? Кормим, выращиваем, и постоянно добавляем, каждый Божий день. То мы пьем кефирный грибок, то мы пьем сопливый чайный гриб, то мы пьем кордецепс, то пиво пьем, то с утра до ночи едим дрожжевой хлеб, то еще дрожжи пить начинаем.

Противогрибковая еда

Это чеснок, лук. Все, что является противопаразитарным, одновременно является и противогрибковым, но добавляется другое еще.
Хвоя, пихта, сосна, ель. Вся живица сюда добавляется. Живица, это то, что течет, смола от ели, чтоб ее не съел грибок. Сосна законсервирована, то есть она не боится грибка, она живет не 30 лет, как береза. И поэтому кедр долго живет, вся хвойная порода.
Смолу можно класть в компоты, делать отвары, напар, можно настаивать на воде, можно кипятить и вдыхать пар. Лучше всего молодые лапки хвои сосны, пихты иметь засушенные, просто класть в чай, можно готовить любые напитки. Смолу можно жевать, добавлять в жвачку.
Все, что обладает противогрибковым действием, обладает этим действием в маслах. Масло кедрового ореха, оно тоже противогрибковое. Чайное дерево и все продукты из чайного дерева.
Если идет тяжелая грибковая патология, то можно по одной капле масла чайного дерева разводить в 1 чайной ложке сметаны и съедать, потому что в воде оно не растворяется. Много не надо, это 1 капелька, взрослому человеку можно 2 капельки. Если это делать подряд 2 месяца, то с грибком можно будет серьезно поспорить и посоперничать. Эфирное масло лучше растворять в жире. Это могут быть какие угодно жиры.
Прополис. Можно пить настойку прополиса или водный отвар, или напар, или класть прополис в мед, или класть его в варенье, или просто его жевать, или кушать соты, можно кусок прополиса просто за щеку засунуть, пусть он там лежит и всасывается в слюну. Неважно, какими способами его туда доставить. Можно из него сделать настойку. Не хотите настойку — делайте водный напар. Не хотите напар, просто жуйте его как жвачку. Как он внутрь попадет, это уже другая история, главное, чтоб он туда попал.
Все то, что является антигельминтным, одновременно является (большинство) и противогрибковым. Это перец, все виды, это редька, это хрен, все приправы, начиная с зиры и заканчивая куркумой.
Ногтевые грибки можно вылечить. Лечение нужно изнутри и снаружи. Только снаружи ногтевые грибки точно не вылечить. Изнутри отдельно тоже сложно. Но если с той и с другой стороны, то можно вылечить в течение даже полугода. Но опять же, нужно понимать механизм, грибки живут не на ногтях, а внутри суставной жидкости. От колена и до стопы вся лимфа заражена грибком.
Причем стоит немедленно исключить дрожжи из своего рациона.
Что еще действует на грибки
Всё, что является кисло–органическим. Это смородина, крыжовник, калина, рябина, брусника, клюква, облепиха, черника, ежевика, голубика – все кислые ягоды, они являются противогрибковыми…

субота, 7 січня 2017 р.

ЗГАДУЮЧИ ІГОРЯ КОЛОМОЙСЬКОГО

    Як і більшість громадян України, я не фахівець з банківських питань, тому потребую роз'яснень. Зокрема, наскільки гострою була потреба націоналізовувати  ПриватБанк за рахунок держбюджету?.. Судячи з порівняльних зведень, які ми могли читати в Інтернеті, цей банк не фігурував у мінусах, навпаки, цілком давав собі раду. Якщо мав якісь борги, то, певне, сам їх міг і хотів сплатити. В цьому, зрозуміло, були зацікавлені насамперед самі власники, самі керівники банку.
    Недалеко від мене два відділення: Укрсиббанку і ПриватБанку. Перевага другого з самого початку була в тім, що він значно менше брав за банківське обслуговування і набагато більше сплачував населенню по депозитах. Якраз цим він подобався пересічним громадянам та дрібним підприємцям.
    Мені ж він найбільше подобався своєю наочністю та мовою обслуговування. Увійдеш до будь-якого відділення – й одразу бачиш: банк обслуговує українців. Це при тому, що мешканці Києва, самі знаєте, як говорять. На відміну від центральних владних органів, пан Коломойський особисто заохочував своїх працівників й оточення розмовляти з клієнтами державною, тобто українською мовою. Тепер це буде інакше?
     Звісно, якщо, скажімо, його люди дозволяли собі заарештувати контролюючого київського чиновника, цей волюнтаризм ніхто не схвалить. За такі дії існує адекватне адміністративне  покарання, але не забуваймо: саме Коломойський не допустив у довірену йому область інфікованого Москвою  сепаратизму. Ми на власні очі бачили і на власні вуха чули з телеекрана коментарі російських «першопроходців», яким  уже на в’їзді в область з великим російським прапором оглушливо розбивали лобове скло. Ворогові чітко давали зрозуміти: тобі тут не пройти! Якби так рішуче з самого початку повелися керівники Донецької та Луганської областей, ми сьогодні не мали б агресивного Лугандону. Якби так повелися Добкін і Кернес на Харківщині, не  зазнали б стільки знущань місцеві патріоти.
   Отож я звертаюся до пана Президента і пана Прем’єр-міністра за  аргументованими поясненнями. Що відбулося насправді?.. Чи нас досі мають за отару овець?!
    Чекаю на аргументовані відповіді від влади, а не від такого невігласа, як я сам. Хочу знати правду. Водночас заявляю: ми не можемо однаково судити про таких, як Коломойський, і таких, як Добкін, Кернес, Гурвіц та їм подібні. 
   Наприклад, куди з далеко більшою користю слід було спрямувати гроші з бюджету, повідомив економіст-учений, економіст-практик зі світовим ім'ям Віталій Скоцик. Як бачимо, країна пожинає наслідки особистого суперництва між Порошенком та Коломойським на політичному грунті.

     Олекса Палійчук.