ДО ПИТАННЯ ПРО 3-ІЙ МАЙДАН

 Під тиском надзвичайних подій і нереалізованих сподівань в Україні дедалі частіше виникають погрози 3-ім Майданом. Невдоволений люд таким робом намагається спонукати нову владу до рішучіших дій і справді має для цього серйозні причини. Сумнівний мир на Сході щодня забирає кращих людей України і руйнує її суспільні засоби виробництва, культурно-освітню базу, а тим часом Президент країни уникає відповідальності за становище на фронті: йому, бачте, вигідніше, аби під удари критики потрапляв Міністр оборони та начальник Генерального штабу. Хоч насправді це лише амортизує удари по президенту, бо ж усі знають: обох посадовців призначає саме він і принизливі накази не стріляти у відповідь на вогонь з території РФ віддає також він.

   Одначе наголошувати на потребі 3-го Майдану чи наближати його в часі наразі нема підстав. Найперша і головна обставина: ще не скінчилась дія потужного 2-го Майдану. Надто великі жертви поніс український народ, аби призабути його так, як призабувся 1-ий Майдан.  Отож ні на мить не повинні вщухати наші постійні та послідовні вимоги до всіх українських влад, зумовлені ідеалами 2-го Майдану. Лише тоді, як цих вимог не задовольнятимуть у мирний спосіб, настане отой грізний 3-ій Майдан. І перша хвиля найгострішого спротиву пересічних українців здійметься через ігнорування владою українського національного відродження, друга – через глибокий соціальний дисбаланс у суспільстві. 

   Дехто дуже помиляється, коли вважає, що за широкого доступу до інформації можна довго утримувати чисельний народ у принизливому стані, так само помиляється, коли думає, що олігархат середньовічного зразка може довго існувати в інформаційно-розвиненому суспільстві. Жадібність, яка не знає меж і моралі, приречена еволюційно. І то вже питання часу та специфіки умов, на якому поколінні своїх носіїв, у який спосіб вона зазнає краху. Колись вершиною свавілля феодала було «право першої ночі», сьогодні – голодна дитина під розкішним приватним палацом. О, нинішня інформація настільки всесильна, що в слушну годину видасть усі таємниці будь-якого олігарха! 

    

  Олекса Палійчук.

ХІБА НЕ ДОСИТЬ ПОМИЛОК І ВТРАТ?!

   Коли заступник голови Адміністрації Президента України Валерій Чалий підказує в телеефірі ворогу, чим і як можна тримати Україну в страху, то ворог за це йому тільки подякує і, хтозна, ще загориться бажанням скористатись його підказкою. Не перешкоджати ворожій бронетехніці заходити на нашу територію у пана Чалого означає запобігати повномасштабній війні, ударам російської авіації. Звідси виходить: якщо почнемо вогнем зупиняти ті колони, то повномасштабна війна з боку Росії вже виглядатиме як закономірна, виправдана її реакція: аякже, он сам Президент України так думає. За логікою Чалого, а відтак і президента, нам лишається тільки сподіватися на співчуття Заходу і на милість Путіна, якого жодним чином не смій прогнівити. Як це в’яжеться з ідеалами Майдану, зокрема з його найпершим принципом гідності? – для нашої влади немає значення.

    Якщо до цього додати ще запобігливу мовчанку на артилерійські та ракетні обстріли з території Росії, то… справді надто вже дивна, якщо не згубна, логіка для країни, що має оборонятися від агресії, що мусить захищати свою територіальну цілісність. Усе те відбувається під час так само дивного перемир’я, коли щодня гинуть наші військові та цивільні люди, нищаться ресурси, коли бойовики навмисне обмінюють полонених невеличкими групами, щоб таким чином давати нашому президентові жалюгідну змогу сказати собі щось на виправдання.  То що це як не глухий кут для нашої влади?.. А коли так, ми всі мусимо їй допомогти. Хіба не досить помилок і втрат, щоб ми прокинулися та перестали сподіватись на гру Долі!?

      Олекса Палійчук.

ВИБОРИ: ВИСНОВКИ І ЗАУВАГИ

   Висновки декотрих аналітиків щодо неуспіху «Свободи» в цьогорічних парламентських виборах змушують мене зробити певні зауваги. Так, можна погодитися з аргументом, що на  електоральному полі партії з’явилися політичні конкуренти, і їй слід було активізуватися, але ні голова Львівської обласної «Свободи» Ірина Сех, ні генпрокурор Олег Махніцький не створив настільки дражливої причини для виборців (його наступник теж не вельми прославився на цій посаді). Звісно, партія мала підстьобувати свого протеже, мусила йому дієво допомагати.  

  Головна причина нижчого результату "Свободи", я вважаю, полягає в тім, що вона, перебуваючи у владі, не використала свого важеля впливу (35 дисциплінованих голосів), аби перешкодити Турчинову безславно здавати Крим, аби перешкодити ворогу розвинути успіх на Сході. Саме це певною мірою розчарувало прихильників "Свободи" по всій країні. Бо наша держава мала на півострові достатньо сил, щоб вибити з будинків ВР і Кабміну АРК тих 120 озброєних невідомих, що незаконно туди увійшли. Мала ще не розкладені підрозділи МВС і СБУ, військові частини. Треба було тільки віддати наказ, чого не зробив Турчинов. Тоді депутати не голосували б із примусу, тоді руйнування української влади не отримало б розвитку. Це та інше докладно описав Анатолій Гриценко. Наслідок: Крим ганебно здали без бою; як хвалився Путін, Росія взяла півострів "без жодного пострілу".

   Але, попри все, у цих виборах мала вистояти галицька інтелігенція, тобто, критикуючи "Свободу", вона мусила зберегти базові українські пріоритети (див. замітку «Чому так сталося?» http://paliychuk.in.ua/index.php/statti/180-2014-11-04-15-56-32). Також додам: самій «Свободі» не варто брати до уваги «пояснення причин поразки» з боку тих політологів, що критикують її за націоналістичні (читай патріотичні) позиції. Партія в жодному разі не може полишати своїх стратегічних цілей: попереду ще надто багато жертовної роботи для того, щоб українці як нація зрівнялися з іншими  великими народами світу. І ще знаймо: навіть за названих помилок «Свобода» подолала б належні 5 відсотків, якби їй у цьому одні сили не перешкоджали, а інші не дозволяли перешкоджати.

     Олекса Палійчук.

На жаль, ми помилилися з Президентом, так само як і в 2004 році - Сергій...

НАЙПЕКУЧІША РЕАЛЬНІСТЬ

    Найпекучіша для нас реальність: Порошенко виявився безпорадним як головнокомандувач. Це і неадекватна кадрова політика, і Мінські домовленості, які практично створили згубну для України, але корисну для Росії та сепаратистів патову ситуацію, коли відбувається неконтрольоване переміщення з Росії живої сили і військової техніки, коли даремне гинуть наші хлопці. 

    А Порошенку лишається тільки втішати народ повідомленнями про звільнення з полону наших бійців, що протилежна сторона навмисне дозволяє робити невеличкими групами. Налаштувати ж воєнну кампанію так, щоб цих полонених не було так багато (!), наш головнокомандувач і призначені ним генерали не можуть. Отож суспільство мусить дієво допомогти президенту в цьому питанні або відібрати в нього обов'язки головнокомандувача. У народі вже визріла підозра, що президент навмисне забороняє наносити нищівні удари по колонах супротивника та відповідати на обстріли з території РФ, щоб не дратувати Путіна. 

    Олекса Палійчук.

ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ?

    От і скінчилися наші вибори до парламенту. На жаль, до нього фракційно не увійшли ВО «Свобода» і «Громадянська позиція» разом із «Демальянсом» - найбільш виразні та стійкі проукраїнські партії. Як же могло таке трапитися?.. Так, у них були помилки, з’явилися конкуренти на їхньому електоральному полі, але, певна річ, не те стало головною  перешкодою. А те, що Майдан відшумів, і названі партії вже ніяким чином не вписувалися у стратегічні плани великого внутрішнього і зовнішнього капіталу. В нових, сприятливих для нього умовах, ревні патріоти або «небезпечні націоналісти» стали непотрібні, і їм, як то кажуть, організовано перекрили кисень.

Правда, не всі виборці так легко піддавалися на замовні побрехеньки, не скрізь окружні виборчі комісії слухняно виконували накази. Були й такі виборці, що просто дозволили собі розкіш бюлетенями фехтувати в чисто «хатніх» поєдинках. Чому я розцінюю таку поведінку як розкіш?.. Бо жити і працювати в умовах, коли тобі не доводиться щоденно боротися за рідну мову в офіційно україномовних дитсадках, установах, то воістину велике щастя, і, мабуть, через той природний привілей, не задумуючись, тицяєш в обличчя братові, стрийкові, сусідові… зачекай: навіщо бюлетенем?.. Є ж якісь базові пріоритети! Є ще Схід і Південь, навіть столиця країни, де природні права українця, його рідну мову треба он як, не шкодуючи сил, захищати! І для цього конче потрібна, просто необхідна трибуна Верховної Ради України, де наші національні інтереси захищатимуть уже перевірені майданами і ворожими кулями патріоти.

Тому вкрай дивним для мене і моїх друзів став негативний вислід голосування на Львівщині за Ірину Фаріон – ту полум’яну «свободівку», яка цілком заслужено колись викликала у мене рефлексію:

Шкварчить од люті в недруга печінка,

здригається його потворний Вавилон,

бо йде хоробра і красива жінка –

гроза перевертнів Ірина Фаріон.

Мені, волинянинові, що мусив змінювати місце проживання, але скрізь і завше боровся за рідну мову, добре відома ота лють знахабнілого ворога, що віками тримав свого чобота на українському горлі. Так, я буду в окремих аспектах підтримувати Арсенія Яценюка, бо знаю: наш президент не став українським Пілсудським, і йому не можна віддавати всі гілки влади. Але я знаю, що Яценюк підтримував Гурвіца, який встановив пам’ятника душительці України Катерині II. Яценюка той пам’ятник не зачепив, але він зачепив «Свободу», тому я не вагатимусь у своєму виборі, хоч і не належу до цієї партії.

Авжеж не могла забути фундаментальні пріоритети і львівська інтелігенція. Ось чому я маю спитати її: чому так у  краї сталося? За ті 0,3 відсотка голосів, що їх недобрала «Свобода», не гризуть докори сумління?.. Чи, може, ви, панове, воліли бачити у «Свободі» якийсь піднебесний ідеал, а не живих людей?.. Тоді згадайте афоризм: «Я людина, і ніщо людське мені не чуже».  І ви впевнені, що обрали ліпших?

Ми добре знаємо: якби не масові десанти з Галичини в 90-х, Україна навряд чи здобула б тоді державну незалежність. А Майдан 1-й і 2-й? Бо така вже місія історично визріла для цього краю: запалити власним прикладом і повести до волі інших. Тим-то великий гріх не пам’ятати дев’ятнадцяти “свободівців», що поклали свої голови на Майдані, і тих, що нині воюють в АТО.

Олекса Палійчук.

Див. статтю «Зухвалий виклик Україні»:

http://paliychuk.in.ua/index.php/statti/141-2013-10-05-05-33-41

Вірші «Галичині», «Ода Львову»

http://paliychuk.in.ua/index.php/poetdor/baikigumor/45-2009-06-11-04-58-28

  Сайт: http://paliychuk.in.ua

НАШ СПІЛЬНИЙ УРОК

"Ті, хто голосував, наприклад, за "Опозиційний блок" були менш схильні спілкуватися з інтерв’юерами. А виборці "Свободи", ймовірно, були більш відверті, і серед них відсоток тих, хто відповів, був більший" (УП http://www.pravda.com.ua/news/2014/10/28/7042507/).

 Ось так намагалася керівник фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна виправдати різницю у ВО «Свобода» між екзит-полами і повідомленнями ЦВК. Подивіться, якими винятковими стали для неї всі виборці "Свободи"! Наче виборці інших партій теж не були відверті: чогось соромилися чи боялися. Таке нелогічне твердження навряд чи пасує статечному соціологу.

Певна річ, які б не були помилки партії "Свобода", вона не могла втратити більшість своїх виборців. І правильно сказав Ігор Мірошниченко, що "Свобода" не подобається ні Москві, ні Вашингтону, тож, зрозуміло, нейтралізувати її як політичну силу взялися тутешні приятелі обох тих центрів. І вже зовсім відкрито й підло били по "Громадянській позиції", зокрема по її керівнику Анатолієві Гриценку.

«Свободу» просто використали. Отримали її надійні 35 голосів, і цією частковою присутністю партії у владі дали їй «замазатися» об здачу Криму, об катастрофічне недбальство на Сході. Тепер «Свобода» владі вже була не потрібна: одні навмисне вичавлювали її з політичного життя, інші дозволяли це робити. І хоч нашим великим інтеграторам було б вигідніше мати дисципліновану "Свободу" у своєму таборі, органічна неприязнь до неї брала своє. Так складаються передумови для 3-го Майдану. А для «Свободи» нехай це буде уроком на все життя, доброю наукою з ким треба дружити, кому довіряти.

Впевнений, недалеко той час, коли й наш легковірний виборець навчиться обирати собі надійних захисників та друзів. Бо як можна забути, скільки «свободівців» полягло на Майдані, скільки досі воює за нього в АТО?!

    Олекса Палійчук.