«Новий голова
Донецької ОДА Олександр Кіхтенко переконаний, що українська сторона повинна
проводити всі соціальні виплати на тимчасово окупованих територіях регіону. Про
це він повідомив під час прес-конференції у Святогірську» (газ. «День», 11
жовтня 2014).
Всі?.. А чи
обов’язково треба всі? І що практично можуть означати
підписані з бойовиками угоди для агресора на відміну від сподівань оптимістично
настроєної та довірливої української влади?.. Не завадить розібратися, бо щось
вельми дивне затуманення від самого початку опановує голови наших нових високих
посадовців. Просто якесь наслання від московських чорних магів. Слухняно
віддали противникові головні адміністративні установи, весь оперативний простір
й ініціативу в Криму, покірно замкнувшись у стінах домашньої дислокації. Далі –
без жодного пострілу здали й рідні стіни та все військове майно, що там
знаходилося. По тому байдуже спостерігали, як противник розвиває свій успіх у
Донбасі, коли можна було тоді ще не розкладеними силами МВС, прокуратури та СБУ
переловити по дорозі на нічліг усіх більших і менших, сп’янілих од безкарності ватажків, що нахабно демонстрували,
як можна зривати наші державні прапори. Цими закликами повнився тодішній
Інтернет, але їх на Київській «горі» не чули, бо ж, звісно, що значив голос
простих смертних порівняно з арсеналом кремлівських магів!
То які ще
наслідки можуть нам загрожувати завтра і післязавтра? Варто задуматися, бо,
схоже, назріває абсурдна і ганебна для нас, українців, ситуація. Третина
Донбасу де-факто стає другим «Придністров’ям», що б там не заперечували наші заколисувачі. На початку вона
ще нібито формально залишатиметься в Україні, але насправді доти, доки
противник не укорениться, не укріпиться, тобто доки остаточно не знищить усі ще
наявні де-не-де ознаки українськості. А це вже почалося: сепаратисти, не
криючись, повсюдно забороняють українську мову, символіку, історію, нищать саму
українську пам’ять і душу.
Означені
угодою умови цілком влаштовують агресора, тим більше, як лунають доброзичливі
голоси наших посадовців, Україна має забезпечувати всі соціальні виплати на території
цієї нелояльної до неї квазі-республіки. Мабуть, вони ще не зовсім уявляють, що
означає слово «всі», то нехай поцікавляться… Бо це вже готовий карикатурний
образ України, яку Путін тепер без усяких заперечень збоку покаже світові як
неповноцінну державу.
Та ще
цікавішим наслідком для української влади стане кінець надіям на те, що їй
пощастить завоювати симпатії окупованого населення, бо своєю фінансовою
причетністю до його соціальної долі вона у найближчому майбутньому навряд чи
виправить попереднє до неї ставлення. В голові типового «колорада» (і не лише
його) добре визріватимуть та роїтимуться лише вимоги, а не вдячність Києву.
Доведеться неодмінно піднімати пенсії до російського рівня по всій Україні.
Доведеться створювати захопливі українські фільми, вистави, культосвітні та розважальні програми.
Тому я хочу
нагадати панові Кіхтенку, що фінансове забезпечення окупованої території має
свої розумні межі та що назване політичне утворення мусить бути по-господарськи
самодостатнім, скажімо, нехай своє вугілля вивозить не до Росії, а продає
українським підприємствам. Доречно й нагадати про нещодавно виголошене кредо президента
України, за яким «Україна фінансуватиме
лише території під українським прапором». Тільки так, інакше наш громадянин
переконається, що його влада цією угодою нічого корисного для своєї країни не
вигадала, а лише перехитрила свого виборця.
Та все ж найперше
моє застереження: «Бережіться московських магів!»
Олекса
Палійчук.
