Наш Президент
виправдовує мовчанку України на обстріли з території Росії. І це велика його
помилка як головнокомандувача: по-перше, така неадекватна поведінка марно збільшує
втрати наших військ; по-друге, безкарність спонукає ворога до розширення своїх
дій; по-третє, негативно впливає на наших бійців і на всіх українців з
морального боку, бо змушує всіх нас миритися з долею жертви, пригнічує волю до
повноцінного спротиву. Хто-хто, а ВО "Свобода" мусить негайно
повстати супроти такої згубної для України практики. Чи вона знову промовчить,
як у випадку з Кримом?
Ми вже наочно
переконалися, що стратегічною, а відтак і тактичною помилкою було орієнтуватися переважно на Захід, лише показувати
йому, як нас Росія кривдить, замість того, щоб з деякими втратами самим
звільнити приміщення Кабміну і ВР АРК. Взяття «без жодного пострілу» Криму
настільки окрилило Путіна, що він захотів більшого успіху. Цієї безславної
капітуляції ми сьогодні ще сповна не усвідомили, тільки розплачуємся значно більшими
втратами на Сході. Надто добре це усвідомлять наші нащадки, бо то якраз такі
події та вчинки, про які Іван Франко у поемі «Мойсей» писав: «Від сорому, який
нащадків пізніх палитиме, заснути я не можу».
Для світу вже доволі
знайома ситуація, коли ворогуючі сторони обмінюються на кордоні пострілами, але
щоб стріляла тільки одна сторона, а друга покірно облизувалася – такого нема ніде, Україна – сумний виняток. Якраз така поведінка і дає
підставу говорити про неповноцінність нашої держави. Он уже цілі підрозділи
відводимо з власної прикордонної території, щоб уникнути вогню з боку РФ.
Певна річ, громадяни
України дивуються: як так, що бойовики вже збили понад два десятки наших
пілотованих літаків і гелікоптерів, а ми не здатні приземлити жодного
пілотованого. Ось чому країна не приймає таких нелогічних пояснень. І в наріканнях людей ідеться не лише про літальні апарати, а й про зухвалий артилерійський вогонь з території РФ. Тут уже відповісти негайно й адекватно що заважає? На ворожу гармату є наша гармата, на ворожий «Град» є наш «Град».
Пояснення такої бездіяльності непереконливі. Льотчики кажуть: це означає розписатися у власній безпорадності. Наші керівники знову бояться спровокувати Росію на щось більше. Як у Криму, де боялися вистрілити у нападника. А "більше" завжди виростає з того "меншого", яке ми дозволяємо. Показовий приклад: уже газової атаки діждалися наші прикордонники в Червонопартизанську. Тим часом наша влада мала зробити цілком зрозумілий та елементарно необхідний крок: після перших же пострілів з боку території РФ офіційно звернутися до її керівництва з нотою, в якій попередити, що у разі повторення провокації буде адекватна відповідь.
Можна тільки уявити собі, які підстави ми даємо для
розваг впевненим у своїй безкарності російським військовим, як вони
насміхаються над нашим страхом. Навіть розігрують імітації масштабного
вторгнення. З приводу цього я відсилаю нашого головнокомандувача в науку до
Ізраїлю. Там із самого початку, незважаючи на дуже нерівні умови, у воєнну
практику було закладено суворий принцип: не залишати без відповіді жодного удару
з боку противника. Це запорука і нашої гідності, за неї пролили кров на Майдані
кращі сини України. І ніхто не має права виставляти українця в принизливому для
нього становищі та вигляді. Україна чекає на воїна!
Олекса
Палійчук.
Ніхто не вирушає у плавання на
дірявому човні. Ніхто не ллє воду (сьогодні це кров наших бійців) у діряву
бочку. Росія здатна перекинути ще багато зброї та живої сили, і за все те нашим
хлопцям ще більше доведеться платити життям, якщо ми не оволодіємо власними
кордонами. Отож утричі більше сил на повернення кордонів! Таких сил, щоб не
довелося залишати їх знову. А для цього не треба боятися відповідати Росії вогнем
на зухвалий вогонь з її боку. Геть «кримський» синдром!.. 
