НАШ ПОГЛЯД, А ВАШ?

Ставити сьогодні в Україні пам’ятники Катерині II – убивці свого чоловіка Петра III, особі, що ліквідувала автономію Уккраїни (гетьманат), знищила останню вольність України (Запорозьку Січ) і закріпостила український народ – злочинно й аморально.

Варіанти реагування:

1. Осуд.

2. Байдужість.

3. Схвалення.

4. Відбував покарання у тещиному погребі і нічого не бачив.

5. «Мы своих не осуждаем, посему не замечаем».

ЗУХВАЛИЙ ВИКЛИК УКРАЇНІ

Е.Гурвіц – В.Ющенку: «Чего вы прицепились к бабе? Она нанесла украинцам ущерб в тысячу раз меньше" (Сергій Лещенко, УП) http://www.pravda.com.ua/articles/2013/05/31/6991089/

     

У розмові з інтерв’юером колишній мер Одеси так порівняв шкоду від Катерини II зі шкодою, яку завдали українцям Ленін, Дзержинський, Сталін і Будьонний. Ми ж розглянемо докладніше ту царицину шкоду і з’ясуємо, чи було корисним для українців і неукраїнців установлення сьогодні їй пам’ятника. Спочатку нагадаємо загальновідому інформацію про Катерину II, що власноручно і неподільно правила в Російській імперії з 1762 по 1796 рік.
     За походженням вона німкеня Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, яка завдяки своєму шлюбу з російським імператором Петром III (Карл Пе́тер У́льріх Го́льштейн- Го́тторпський) стала коронованою особою в Росії, а вбивши свого чоловіка – російською імператрицею Катериною II. Її «заслуги» перед українським народом добре описані вітчизняними та зарубіжними істориками, письменниками. Коротко: вона закріпостила українців і роздала їх у власність своїм чиновникам та коханцям, ліквідувала залишки української автономії (гетьманат), зруйнувала останню фортецю української вольності Запорозьку Січ та показала себе настільки гіперсексуальною жінкою, що дивувала всіх істориків числом своїх фаворитів, а народи всієї імперії складали про це анекдоти.
      Тепер для тих, хто завдасть собі клопоту знати докладніше про високі «милості», якими обдарувала український народ згадана особа.

      1763 р. Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
      1764 р. Інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, «якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...» Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
      1764 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
      1765 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській Лаврі друкувати лише ті книги, які друкуються в московській друкарні і схвалені Синодом.
      1769 р. Заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати украї­нські букварі. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах було замінено московськими.
      1775 р. Зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
      13 березня 1777 р. Помирає від переслідувань та злигоднів гені­альний український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський (нар. 1745 р. у Глухові). Після цього царська влада за­бороняє виконувати твори Березовського й знищує багато його рукописів.
      1780—1783 рр. Перше закріпачення українських селян на окупованих Росією землях Руси-України. (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари ска­сували рабство; 1780 р. в Австрійській імперії було скасовано панщину).
      1780 р. Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що зби­ралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
      1782 р. Катерина II створила комісію для заведення в Росії на­родних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми викладання російської мови в усіх навчальних закладах імперії.
      1784 р. За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби у всіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови.
      1784 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російську мову запроваджено у всіх школах України.
      1785 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролю­вати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно запровадити систему на­вчання, узаконену для всієї імперії.
      1789 р. Розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських навчальних закладів.
      У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняль­ний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
      (Ніна Вірченко, доктор фізико-математичних наук, професор НТУУ “КПІ”, академік АН ВШ України, засл. працівник освіти України).
      
      Катерина II закріпостила селян України, які вже 135 років не знали ярма. Тож українські кобзарі недарма заспівали:

                                                       Ой царице Катерино!

                                                       Що ж ти наробила?

                                                       Степ широкий, край веселий

                                                       Та й занапастила!»

А Тарас Шевченко у поемі «Великий льох» про неї сказав:

…Що тая цариця —

                                                         Лютий ворог України,

                                                         Голодна вовчиця!..

Також:

                                                                    Це той первий, що розпинав
                                                                    Нашу Україну,
                                                                    А вторая доконала
                                                                    Вдову сиротину.
                                                                    Кати! кати! людоїди!
                                                                    Наїлись обоє.

                                                                              («Сон»).  

      За Катерини II Російська імперія вела війни з метою розширення своїх кордонів, і це часто ставлять їй в заслугу жадібні до чужих земель московські шовіністи. Але яка була користь від цього Україні?.. Тільки шкóда, бо що сильнішою ставала імперія, то сильнішими були її гноблення та русифікація. Безперечно, цю нехитру пряму пропорцію знав  мер Одеси Е.Гурвіц, який 27 жовтня 2007 року встановив у довіреному йому місті помпезного пам’ятника Катерині II. Як він згадує, тодішній президент В.Ющенко по телефону закликав його, члена своєї фракції та політради, відмовитися від цієї затії, але Гурвіц відповів: «Ну чего вы прицепились к бабе!?», і, виявилося, цього вистачило, щоб Ющенко відчепився. А от колективного листа української інтелігенції та звернення козаків, щоб не допустити цього безпрецедентного глуму, для Президента України і водночас Гетьмана українського козацтва чомусь не вистачило.
      На своє виправдання Е.Гурвіц іще каже: «Да, при мне поставили, и правильно сделали… это памятник основателям Одессы» (там же). Що ж, наш читач може порівняти вагу і цього  аргументу з вищеописаними діяннями цариці щодо українців. Чи пан Гурвіц вважає, що в Одесі не було і нема таких, тож на їхню історичну пам’ять, на їхні почуття можна не зважати?.. Одначе це лукавство, насправді Гурвіц належить до тих юдеїв, які вважають, що Катерина II вельми прислужилася їхньому етносу. Так, прислужилася – явно і таємно, всупереч різнотлумаченням про ті зони осідлості, бо до її правління проникнути юдеям в імперію було взагалі неможливо. Катерина I та Єлизавета не дозволяли навіть єврейським купцям приїжджати на ярмарки, як ото письмово зазначила Єлизавета для свого Сенату: «От врагов Христовых не желаю интересной прибыли». (Миндлин А.Б. «Евреи в царствование Екатерины II»).http://amindlin.narod.ru/ekaterina.htm
     Мер Е.Гурвіц знав, що ставить не віртуального пам’ятника і не десь-інде, а в незалежній Україні саме тій імператриці, що «доконала вдову сиротину» (Україну), тож його демонстративний егоїзм став зухвалим викликом українському народу, якому він був зобов’язаний служити у своєму офіційному статусі. І цей вчинок прямо підриває зусилля інших людей, що зводять мости між нами, такими різними. Я певен, подібної шкоди нашим міжетнічним стосункам ніколи не завдали б Леонід Шульман, Мойсей Фішбейн, Семен Глузман. А те, що це явна шкода, свідчить продовження конфлікту Гурвіца з українством. Не так давно, 16 вересня, ми його побачили на телепередачі в студії С.Шустера, де яблуком розбрату знову постала ота злощасна «баба». І хоч  статуя Катерини II досі ще стоїть в Одесі, а козаки не виконали своєї погрози висікти пана Гурвіца, наївно сподіватися, що вони забули завдану їм ганьбу.
     Так, ти виявився сильнішим за нашого Третього президента, але тільки тому, що він був дуже слабкий. Українці не всі такі, точніше, таких небагато. Тож хіба розумно показувати свою вдячність Катерині II на злість українцям, які сьогодні – від малого до великого – легко   можуть добути будь-яку інформацію?.. Ось та «баба» нині стоїть і постійно муляє їм очі – матеріальний подразник, уособлення їхніх вікових нещасть, їхнього рабства, і ти особисто постарався, аби про це вони не забули і водночас не забули тебе, якого ти роду-племені. То навіщо, навіщо ти даєш привід комусь повторювати: «Когда еврей оказывается хозяином положения, он быстро наглеет и начинает мстить окружающим за все злоключения своего народа»?!
     Може, сьогодні Гурвіц десь у вузькому колі і почувається переможцем, але я знаю: у пам’яті свого народу він героєм не залишиться. Про лаври Есфір може навіть не мріяти. Причина доволі проста і вже перевірена історією: «в сухому залишку» всім буде тільки гірше. Бо замість шляху до порозуміння – вже традиційна тактика гри, за можливості – агресивна вилазка з метою завдати шкоди, послабити противника. І в тому якраз полягає прикра помилка, бо нас не можна розглядати як вічних противників. Ми не антиподи і не живемо на різнойменних полюсах. Ми не сидимо на якихось міфічних терезах, де видаливши гирку з лівої шальки, автоматично збільшується вага правої. Швидше напаки: живучи в одному суспільстві, ми схожі на сполучені посудини: вихлюпнувши рідину з одної, автоматично зменшуємо її рівень у другій. Або, вже як звикли ми казати і, на жаль, забувати: всі пливемо в одному човні.
     Було б цілком природно і закономірно, якби, скориставшись своєю посадою, Е.Гурвіц відкрив газету, радіо-чи телеканал, організував Культурологічне товариство чи новий ансамбль, курси, де звучав би іврит або ідиш, де відновлювалися б традиції його народу. І це було б корисно не лише юдеям. Адже тільки різними у першу чергу ми цікаві один одному. Отож обміркуйте свою тактику ліпше, пане Гурвіц, бо повторіть ви хоч тисячу разів «и правильно сделали», кого переконаєте? Українців?.. Не переконаєте навіть себе!

            

     Олекса Палійчук.

http://paliychuk.in.ua