Пошесть на ім'я АБСУРД

   Ця хвороба захопила не лише Україну, але почнемо з неї, де на віками нищеному культурному полі це особливо помітно і найбільше вражає. Здавалося, країна стала незалежною, отримала в цьому статусі міжнародне визнання і всі необхідні для цього державні атрибути, одначе похвалитися їй сьогодні справді нічим. Національне відродження, заради чого, власне, і поклав тяжкі жертви український народ, зупинилося на початковій стадії під невиразні й анемічні порухи наших високих керівників, які, за відомим висловом, вирішили ступати вперед із поверненими назад обличчями, а то й зовсім плюнути на «забаганки націоналістів».

    Такому тупцюванню на місці дуже славно прислужилася «англомовна пошесть», яка владно опанувала інформаційний та культурний світовий простір від персональних комп’ютерів до вітчизняних та міжнародних ефірів і подіумів. Чи треба далеко ходити?.. Он подивіться, як наші тітоньки і дядьки, бабусі та дідусі з української глибинки щоразу змушені ламати свої язики, повторюючи це, нав’язане їм, чуже слово «фолькмюзік». Бо сама програма їм дуже подобається, та й ведуча Оксана Пекун веде її професійно, а от, бачите, забаглося комусь «покрасуватися» не по-тутешньому. Іноді просто дивуєшся, наскільки рельєфно у гомо сапієнсі можуть прокидатися мавп’ячі інстинкти. Ось так виникає абсурд!

    Не лише мені, а й багатьом моїм знайомим незрозуміло, чому на Євробаченні наші виконавці співають англійською мовою. Чому англомовний слухач має такі переваги над рештою населення планети? Це що – міжнародний науковий симпозіум чи асамблея ООН?.. Бо як, скажіть, можна уповні показати таланти свого народу, не заспівавши його пісні, до того ж, природною мовою?! Може, хтось хоче сказати, що це крок до майбутнього злиття культур?.. О, цими баєчками всі ми уже доволі набавилися! Як письменник-фантаст, я припускаю, що колись може бути і міжпланетна, навіть всегалактична мова, але вона не заперечуватиме земної чи твоєї рідної, і до того далекого часу людству потрібно дожити. А поки що здавати культурні надбання попередніх поколінь власного народу безглуздо й аморально, навіть злочинно.

    Не варто забувати й того, що вічних переваг, вічного домінування не буває. Ще кілька століть тому передова Європа писала наукові трактати латиною і співала опери тільки італійською мовою, а що маємо сьогодні?.. Тим більше, нема жодних реальних підстав англійську мову вважати найкращою. Поширений шляхом силових експансій, її вплив не має під собою природного фундаменту в постколоніях і послаблюватиметься там доти, доки не знівелюється остаточно. Якась незрозуміла нам сила космічної рівнодії у підсумку впокорює найбільшу агресію і дає людству змогу розвиватися далі.

    Але англійську мову (і не лише її) дехто свідомо застосовує в Україні саме з метою зупинити наше національне відродження. Таким особам видається, що української мови, національної свідомості наш народ має забагато, а це нібито може якось обмежити інтереси інших. Бо чи не абсурдом виглядає ганебно мізерний відсоток української пісні на такому широко розрекламованому українському дійстві, як Х-фактор? Організатори цього шоу показали тут усі свої тенденційні наміри та методи – від добору суддів і педагогів до репертуару. Це ж треба дати завдання всім 11 фіналістам (хлопцям і дівчатам) співати пісень одної Алли Пугачової! Навіть талановита ведуча Оксана Марченко, яка, безперечно, добре володіє українською мовою, чомусь нерідко думає, що виконавці – громадяни України – не зрозуміють державної мови.

    Зовсім недавно мені довелося почути з телеекрана українську пісню у виконанні переможця першого сезону Олексія Кузнєцова, і я щиро подивувався: як сильно, як милозвучно і яскраво засяяв його талант саме в українській пісні. Досі я і не підозрював, що він на таке здатний.

    А чи не абсурдом виглядає змагання країн, коли їх представляють, м’яко кажучи, наймані «волонтери»? Ще якось можна зрозуміти, коли купують і продають футболістів клуби, але щоб гімн і прапор країни уособлювали люди, які не переживатимуть за її честь?.. От подивіться, як «прославили» Великобританію Хей і Чизора. Авжеж, тут ідеться не про расову приналежність, а про відчуття Батьківщини.
    Особисто я можу уявити себе представником будь-якої раси і національності, навіть комахою, але під час бою Віталія Кличка я хвилювався і тримав кулаки саме за нього. Проте не уявляю себе уболівальником Чизори, якби він, не дай Боже, представляв на ринзі Україну. І це, на мою думку, цілком природно, чесно та справедливо. Бо є різниця між формальним громадянством і громадянством, що органічно єднає тебе з твоїм народом.

    Не перестаю захоплюватися подвигом єврейського народу, який через 1800 років буквально реанімував свою рідну мову і тим самим показав наочний приклад живучості народного духу й доцільності існування кожної природної мови. Яка потороч посміє назвати це «поганим» націоналізмом?

    Український народ не виняток. Він теж не хоче виглядати і почуватися калікою в колі інших народів. З приводу цього наведу слова видатного філософа і вченого Леоніда Шульмана: «Справжній націоналізм є універсальним. Поборник права націй на самовизначення не може визнавати це право тільки за своєю нацією. Він мусить визнати його за всіма націями без винятку».

    Абсурд у вигляді примітивного мавпування чи зумисне націлений супроти українства – однаково небезпечний за своєю шкідливою дією проти людської природи і логіки. Він закладає і нарощує вибухові конфлікти в суспільстві, жити з якими доведеться якщо не нам, то нашим майбутнім поколінням.

    Олекса Палійчук.