В уяві творчої людини іноді це викликає картину з
брудною клоакою, в якій копошаться, сичать, лаються і злісно кидаються один на
одного якісь химерні істоти з людськими обличчями. Вони називають себе
політиками, їхня мета – влада будь-якою ціною.
Брудні прийоми у конкурентній боротьбі за вплив на
виборця використовують мало не всі політичні партії в Україні та за її межами.
У нас він уже встиг набути доволі специфічного колориту. Через те наші
телеглядачі так часто стають свідками грубих випадів того чи того політика в
бік опонента. Для цієї ролі партії призначають, як їм здається, найбільш
войовничих і стійких своїх «бійців». Але насправді публічний ефект усе рідше
виправдовує сподівання. Глядачеві ці «шоу» вже набридли, і він почав щедро
чіпляти на «телегероїв» глузливі епітети на зразок «відьма», «скажений»,
«чорнорота», «біснувата», «дятел» тощо.
В усіх випадках рівень такту завжди визначався
рівнем культури політика, де б він не виступав – по радіо чи в телеефірі, у
пресі чи Інтернеті. Хамство нікому й ніколи не додавало авторитету. І це
аксіома на всі часи. Нинішній етап розвитку суспільства вимагає набагато вищої
моралі в оцінці політичної ситуації чи дій конкретної людини, обгрунтованішого
викладу своєї позиції. Саме виваженість і статечність допоможе переконати
виборця, а не злісна агресія, на яку той уже має влучну характеристику: «Наче з
ланцюга зірвалася».
Певною мірою ці «півнячі бої» стають відразливими з
вини самих ведучих С.Шустера та Є.Кисельова. Не так через їхні потурання, як через
організаційні помилки. На яку тему оголосити дискусію, кого запросити для
участі в ній – вирішують вони. Для цього наші «варяги» мають краще знати
українську історію та культуру, рівень авторитету тої чи тої особи в
суспільстві.
Іноді поведінка ведучого буває просто неадекватною
ситуації. Так, якщо С.Шустер знайшов аргументи, щоб обмежити доволі грубу філіппіку
І.Богословської щодо Ю.Тимошенко, то чомусь не знайшов способу зупинити вельми
настирливого М.Левченка, який вимагав рівного з Ю.Тимошенко часу на слово: «Я
что – мордой не вышел»?.. Для широкої публіки це було навіть смішно: а ти що –
теж очолював уряд і сьогодні мусиш відповідати на зливу запитань про його роботу?..
Принаджений на зустрічі самим С.Шустером, М.Левченко зі своїми одіозними
висловлюваннями про українську мову раніше слугував йому вигідним тлом,
оскільки сам ведучий працював російською мовою. Більше того, С.Шустер навмисне
організовував теми, покликані пояснити і виправдати своє незнання української.
Останні публікації в електронних виданнях змусили
мене перейти від коментарів до ширших зауважень у бік їхніх авторів чи
інтерв’йованих осіб. Тут маю на увазі деякі матеріали про дружину нашого
третього Президента пані Катерину Ющенко. Навмисне обмину ту примітивну і
малоосвічену «мошкару», яка досі вульгарно обливає її брудом у ЗМІ, найбільше –
в Інтернеті, називаючи її агентом ЦРУ або звинувачуючи в розкраданні коштів,
призначених на будівництво дитячої лікарні. Зупинюся на публікації у «Фокусі»
від 16 липня цього року, де Геннадій Москаль каже, що Катерина
Ющенко повинна (переклад – О.П.) «хоча б трішки відсидіти в тюрмі», що їй
«треба брати свічку в руки, йти до церкви і стояти на колінах роками, щоб
відмолити свою брехню перед суспільством і народом. Такого свинства ще не було
за весь час незалежності України».
Цікаво, що скаже Г.Москаль на інформацію про те, що
«близько 150 млн. гривень, які фонд Катерини Ющенко «Україна 3000» зібрав для
будівництва лікарні майбутнього, знаходяться на рахунку в Укрексімбанку. Ці
кошти нікуди й не зникали: раніше були в Трансбанку, де зростали за депозитними
ставками. Тепер же укладено угоду на обслуговування з Укрексімбанком. Про це 3 вересня 2010
року розповів в інтерв’ю електронному виданню «Дело» экс-голова правління
Укрексімбанку Віктор Капустін. З усього видно, що Г.Москаль сильніший і, може,
більш потрібний у захисті чи в контратаці, ніж у нападі. Інакше тільки
зашкодить авторитету політичної сили, яку представляє.
Ми можемо мати претензії до самого Віктора Ющенка
як Президента України, але переходити на членів його родини, зокрема на дружину
– справа далеко не джентльменська. До того ж, нам подобалася перша леді
Катерина Ющенко, яка у чужомовному світі зберегла любов до України, до її мови,
яка «сама зробила себе» і здобула повагу в американському суспільстві. Я сам
чув, як люди пишалися тим, що «наша Катерина може вільно виступати
по-українськи та по-англійськи». Скромна та жіночна, Катерина Ющенко є зразковою
дружиною і матір’ю, опікується долею українських дітей... Тож які претензії
можуть бути до неї?
Ніколи не погоджуся з тими, хто заявляє, ніби
Катерина Ющенко мала «значний вплив» на державну політику свого чоловіка і,
подумати лишень (!), навіть шкодила Юлії Тимошенко. Вважаю, Юлія Володимирівна сама
добре знає, з чиїми впливами на Президента їй доводилось боротися; про це вона
не раз казала досить відверто. Так само не погоджуся з Вірою Ульянченко в тім,
що «Перша людина, яка дійсно внесла такий розбрід у політичну силу Ющенка, яка
була дуже згуртованою, це була Юлія Володимирівна» (ТВі).
Недруги України навмисне поширювали чутки, ніби
дружина Президента Катерина Ющенко є агентом ЦРУ. Сподівалися, що у частини населення
спрацює примітивний інстинкт психологічного відторгнення «чужачки», а відтак
вони зможуть ударити по нашій незалежності та ідеї національного відродження. У
такий спосіб вони копіювали для України російський синдром часів 1-ої світової
війни, коли в низах ширилися чутки, нібито винуватицею невдач на фронтах є
царева дружина-німкеня.
На це можемо сказати лише одне: якби справді
спецслужби США були так глибоко задіяні в українські справи, ми сьогодні мали б
зовсім іншу політичну картину і владу в країні. Такий підступний план міг
визріти лише в нетрях нечистої свідомості злих людей. Він абсурдний вже тим, що
Україна не воює з Америкою, а людство значно подорослішало, щоб купитися на
нього. Зрештою, Катерина Ющенко – етнічна українка, а ми не росіяни.
Особлива відповідальність за політичне, а відтак і
моральне обличчя нашої держави лежить на вітчизняних засобах масової
інформації. У погоні за сенсаціями і видовищними конфліктами якраз їхні
власники та керівники творять інформаційну територію політичного бруду і
хамства в Україні.
Олекса Палійчук.
