Ідея Володимира Семиноженка про створення союзу Росії, України і Білорусії є «перевіркою українського суспільства на витривалість і на те, що воно взагалі може сприйняти у сьогоднішній ситуації». Таку думку висловив на прес-конференції Главред-медіа політичний аналітик Олександр Палій. На думку експерта, сама ідея створення такого союзу є абсурдною. («Главред»).Цілком погоджуюся з шанованим експертом та його висновком про абсурдність задуму В.Семиноженка, але хочу зауважити: названа ініціатива може тільки пост-фактум виявитися перевіркою на витривалість, оскільки сьогодні віце-прем’єр взявся не перевіряти, а на практиці втілювати конкретну мету.
Тим-то, нехай дарує мені п. Семиноженко, я не можу потрактувати його ініціативу як таку собі невинну провокацію. Бо не лише відповідальна посада, а й поважний вік та освіта не дозволили б чоловікові так легковажно вдаватися до небезпечних авантюрних витівок. Небезпечних для України та ризикованих для нього самого. Он опозиційні депутати вже вимагають від Верховної Ради звільнити В.Семиноженка, а екс-Президент України Леонід Кравчук закликав чинного Президента розтлумачити Семиноженку, яка відповідальність передбачена за такі дії. Та ще: «Не може віце-прем'єр брати участь у громадських заходах (публічно або не публічно, письмово або усно), не маючи повноважень уряду. І ні за яких умов не може брати участь як приватна особа». (proUA.com).
Позицію В.Семиноженка промовисто ілюструють як факт призначення Міністром освіти і науки одіозного для українства Д.Табачника, так і погоджені з ним дії та плани. Тож даремне втішала українців п. Г.Герман, що Д.Табачник перебуватиме під надійним контролем В.Семиноженка. Який може бути дієвий контроль, коли вони однодумці або, м’яко кажучи, залучені до однієї справи?! І ось Табачник в ражі від своєї безкарності вже зробив новий крок: скасував державний іспит з української мови для бакалаврів у вищій школі («Українська правда»).
У співзвучності з останніми подіями трапилась інша оказія: російський прем’єр-міністр В.Путін привітав наш театр ім. Івана Франка з 90-річним ювілеєм… Ні-ні, він не сплутав, скажімо, тамбовський театр із київським. То новий політичний клімат в Україні дозволив йому відчути себе дотичним до української культури. Він тепер, за прикладом нашого класика, володіє «аркодужним перевисанням до народів».
Наразі ми не знаємо, чи належать обидва наші високі урядовці до мозкового центру, що рухає внутрішню і зовнішню політику нової влади, але вектор її вже чітко проявився у нищівних для України рішеннях. Ініціатива широких дебатів про можливість утворення нового Союзу чи спільної країни з Росії, Білорусі та України якраз і має на меті започаткувати тотальний вплив на свідомість наших громадян. З одного боку, вона повертала б чималу частину старшого покоління громадян до спогадів, коли у молодому віці життя виглядає у привабливішому світлі. А це на тлі дуже скромних надбань за незалежної України могло б викликати певну ностальгію і навіть спротив національному відродженню України та її незалежності. З другого боку, така нібито демократична дискусія призвичаювала б юне покоління до альтернативного варіанту, в ході якої втрата власної державності вже не видавалася б йому гріхом, а зрада Батьківщини – злочином.
Певна річ, усе те не міг не знати п. Семиноженко, а проте сміливо вирішив девальвувати наші національні пріоритети і безпеку. То виникає цілком резонне запитання: на чий млин він ллє воду?.. І нехай ніхто не шукає тут пояснень на зразок «перевірки на витривалість». Бо жодна нормальна людина не перевірятиме витривалість кволої після нещастя матері пропозиціями повернути її до пережитого нещастя. А в тім, що і Семиноженко, і Табачник цілком нормальні та осудні, я не сумніваюся. То, може, варто пошукати причину їхніх вчинків?
Олекса Палійчук.
Тим-то, нехай дарує мені п. Семиноженко, я не можу потрактувати його ініціативу як таку собі невинну провокацію. Бо не лише відповідальна посада, а й поважний вік та освіта не дозволили б чоловікові так легковажно вдаватися до небезпечних авантюрних витівок. Небезпечних для України та ризикованих для нього самого. Он опозиційні депутати вже вимагають від Верховної Ради звільнити В.Семиноженка, а екс-Президент України Леонід Кравчук закликав чинного Президента розтлумачити Семиноженку, яка відповідальність передбачена за такі дії. Та ще: «Не може віце-прем'єр брати участь у громадських заходах (публічно або не публічно, письмово або усно), не маючи повноважень уряду. І ні за яких умов не може брати участь як приватна особа». (proUA.com).
Позицію В.Семиноженка промовисто ілюструють як факт призначення Міністром освіти і науки одіозного для українства Д.Табачника, так і погоджені з ним дії та плани. Тож даремне втішала українців п. Г.Герман, що Д.Табачник перебуватиме під надійним контролем В.Семиноженка. Який може бути дієвий контроль, коли вони однодумці або, м’яко кажучи, залучені до однієї справи?! І ось Табачник в ражі від своєї безкарності вже зробив новий крок: скасував державний іспит з української мови для бакалаврів у вищій школі («Українська правда»).
У співзвучності з останніми подіями трапилась інша оказія: російський прем’єр-міністр В.Путін привітав наш театр ім. Івана Франка з 90-річним ювілеєм… Ні-ні, він не сплутав, скажімо, тамбовський театр із київським. То новий політичний клімат в Україні дозволив йому відчути себе дотичним до української культури. Він тепер, за прикладом нашого класика, володіє «аркодужним перевисанням до народів».
Наразі ми не знаємо, чи належать обидва наші високі урядовці до мозкового центру, що рухає внутрішню і зовнішню політику нової влади, але вектор її вже чітко проявився у нищівних для України рішеннях. Ініціатива широких дебатів про можливість утворення нового Союзу чи спільної країни з Росії, Білорусі та України якраз і має на меті започаткувати тотальний вплив на свідомість наших громадян. З одного боку, вона повертала б чималу частину старшого покоління громадян до спогадів, коли у молодому віці життя виглядає у привабливішому світлі. А це на тлі дуже скромних надбань за незалежної України могло б викликати певну ностальгію і навіть спротив національному відродженню України та її незалежності. З другого боку, така нібито демократична дискусія призвичаювала б юне покоління до альтернативного варіанту, в ході якої втрата власної державності вже не видавалася б йому гріхом, а зрада Батьківщини – злочином.
Певна річ, усе те не міг не знати п. Семиноженко, а проте сміливо вирішив девальвувати наші національні пріоритети і безпеку. То виникає цілком резонне запитання: на чий млин він ллє воду?.. І нехай ніхто не шукає тут пояснень на зразок «перевірки на витривалість». Бо жодна нормальна людина не перевірятиме витривалість кволої після нещастя матері пропозиціями повернути її до пережитого нещастя. А в тім, що і Семиноженко, і Табачник цілком нормальні та осудні, я не сумніваюся. То, може, варто пошукати причину їхніх вчинків?
Олекса Палійчук.
